Проект

ПОВІТРЯНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

1. Повітряний кодекс України (далі – Кодекс) визначає та встановлює правові, організаційні та економічні засади діяльності цивільної авіації та використання повітряного простору України з урахуванням міжнародного повітряного права.

2. Положення Кодексу спрямовані на забезпечення безпеки та інтересів суспільства, правового регулювання діяльності цивільної авіації та використання повітряного простору.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У Кодексі нижчезазначені терміни вживаються в такому значенні:

• авіаційна діяльність - діяльність фізичних та юридичних осіб, яка спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден;
• безпека авіації - безпека авіації складається з безпеки польотів, авіаційної безпеки, екологічної безпеки;
• використання повітряного простору - проведення відповідного виду діяльності пов’язаної з польотами цивільних та державних повітряних суден, дії, пов’язані з переміщенням (знаходженням) матеріальних об'єктів у повітряному просторі, вибухові роботи, пуски ракет, усі види стрільб у тому числі з метою здійснення впливу на гідрометеорологічні процеси, що становлять загрозу безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів;
• державна авіація – авіація призначена для захисту суверенітету держави, забезпечення її національної безпеки і оборони;
• державне повітряне судно – повітряне судно, що застосовується на військовій, митній та прикордонній службах, в органах внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій;
• експлуатант повітряного судна – юридична чи фізична особа, що експлуатує цивільні повітряні судна, і сертифікована відповідно до авіаційних правил України;
• користувачі повітряного простору - фізичні та юридичні особи, яким, у встановленому порядку надане право на провадження авіаційної діяльності з використання повітряного простору;
• комерційна авіація – регулярні або нерегулярні авіатранспортні перевезення, доступні для загального користування і призначені для перевезення пасажирів, пошти або вантажу та авіаційні роботи за плату або по найму.
• об`єкти авіаційної діяльності – повітряні судна їх компоненти та обладнання, авіаційна наземна техніка та аеродромне обладнання, інженерно-технічні споруди, рухоме та нерухоме майно, що використовуються для забезпечення авіаційної діяльності;
• повітряний простір України - частина повітряної сфери, розташованої над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем);
• повітряне судно — будь-який апарат, що підтримується в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні;
• розслідування авіаційної події — процедура, що проводиться за наявності факту авіаційної події, яка включає збір і аналіз інформації про авіаційну подію, встановлення причини її виникнення, підготовку висновків із зазначенням цієї причини і вироблення рекомендацій щодо запобігання такій події у подальшому;
• сертифікація – визнання того, що суб’єкт або об’єкт авіаційної діяльності відповідає вимогам авіаційних правил України, що застосовуються, з виданням відповідного сертифіката (схвального листа), свідоцтва, що засвідчує таку відповідність;
• суб`єкт авіаційної діяльності – юридичні та фізичні особи незалежно від форми власності, відомчої та національної належності, які здійснюють діяльність у галузі цивільної авіації та використання повітряного простору України;
• цивільне повітряне судно – повітряне судно, що зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден або знаходиться на обліку в організаціях яким це право делеговано авіаційною владою держави;

Стаття 2. Суверенітет над повітряним простором України

1. Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України.

2. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем).

Стаття 3. Сфера дії Повітряного кодексу України

1. Кодекс поширюється на всі юридичні та фізичні особи незалежно від форми власності, відомчої та національної належності, які здійснюють діяльність у галузі цивільної авіації та використання повітряного простору України, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування не передбачають іншого.

2. Дія Кодексу поширюється :

1) в Україні — на всіх користувачів повітряного простору України, крім державної авіації на яку поширюються лише статті 6, 39-60 цього Кодексу;
2) за межами України — на авіаційний персонал, повітряні судна України та виконання технічного обслуговування на них, якщо закони країни перебування суб’єкта авіаційної діяльності не передбачають іншого.

3. Авіація поділяється на цивільну та державну:

1) цивільна авіація задовольняє потреби держави і громадян в повітряних перевезеннях і авіаційних роботах та виконання польотів в приватних цілях і поділяється на комерційну авіацію та авіацію загального призначення.
2) державна авіація використовує повітряні судна з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави та захисту населення, які покладаються на Збройні Сили України, інші воєнізовані формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій, охорони Державного кордону України, митної служби.

Розділ IІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ АВІАЦІЇ
ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ

Стаття 4. Державне регулювання діяльності авіації та використання повітряного простору України

1. Державне регулювання діяльності авіації та використання повітряного простору України полягає у визначенні державної політики та стратегії розвитку, завдань, функцій, умов діяльності авіації та використання повітряного простору України та забезпечення безпеки авіації, встановленні загальнообов’язкових авіаційних правил, здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні відповідальності за їх порушення.

Держава несе відповідальність за забезпечення безпеки суспільства та її громадян, захисту їх інтересів в частині діяльності цивільної авіації та використання повітряного простору.

Кабінет Міністрів України визначає державну політику та стратегію розвитку цивільної авіації України.

2. Реалізацію державної політики та забезпечення державного регулювання діяльності авіації Кабінет Міністрів України здійснює через:

1) Державну авіаційну службу України (далі – Державіаслужба) -центральний орган виконавчої влади – в частині цивільної авіації;
2) Міністерство оборони України (далі – Міноборони) – в частині державної авіації;
3) Державіаслужбу та Міноборони – в частині використання повітряного простору України;
4) Національну комісію з розслідування авіаційних подій – в частині розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами України та порушення використання повітряного простору України.

Стаття 5. Державне регулювання діяльності цивільної авіації

1. Державіаслужба здійснює державне регулювання за такими напрямами:

1) забезпечення безпеки польотів, авіаційної безпеки та екологічної безпеки;
2) забезпечення розвитку авіаційних послуг з перевезень та обслуговування, авіаційних робіт та польотів в приватних цілях;
3) організація використання повітряного простору;
4) представництво України в міжнародних організаціях цивільної авіації та зовнішніх зносинах з питань цивільної авіації.

2. Визначені в пунктах 1 – 3 частини 3 цієї статті напрями реалізуються Державіаслужбою через нерозривні складові:

1) розроблення та впровадження авіаційних правил;
2) сертифікація суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності;
3) постійний нагляд та інспектування щодо дотримання встановлених вимог.

3. Державіаслужба є метеорологічним повноважним органом, що організовує метеорологічне забезпечення аеронавігації в Україні від імені держави.

4. Державіаслужба може надавати повноваження та залучати компетентні юридичні та фізичні особи для проведення інспектування, експертиз, перевірок, аналізу в процесі реєстрації, сертифікації та атестації.

5. З метою забезпечення безпеки авіації Державіаслужба взаємодіє з правоохоронними органами та іншими органами виконавчої влади.

6. Положення про Державіаслужбу, в якому визначені завдання та функції, організаційна структура, місцезнаходження та повноваження керівника, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Державне регулювання використання повітряного простору України

1. Реалізацію державної політики у сфері використання повітряного простору України на підставі спільних рішень забезпечують Державіаслужба та Міноборони за такими напрямами:

1) задоволення потреби у проведенні діяльності національними і міжнародними користувачами повітряного простору;
2) впровадження державної політики щодо використання повітряного простору;
3) розробка та формування відповідних засобів і процедур цивільно-військової координації при організації повітряного руху;
4) здійснення контролю за дотриманням порядку та правил використання повітряного простору;
5) забезпечення діяльності та розвитку об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України.

2. Реалізація державної політики з оборонних питань, що пов’язані з використанням повітряного простору України та захистом суверенітету держави належать до компетенції Міністерства оборони України.

Стаття 7. Розслідування авіаційних подій та інцидентів

1. Розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами та літальними апаратами України та іноземними повітряними суднами, які сталися на території України та порушень використання повітряного простору України проводить Національна комісія з розслідування авіаційних подій (далі – Комісія), яка є незалежною постійно діючою комісією.

2. Комісія є незалежною від Державіаслужби.

3. Положення про Комісію затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування діяльності здійснюється за рахунок державного бюджету України.

4. Розслідування авіаційних подій з державними повітряними суднами здійснює Міноборони.

Стаття 8. Повноваження керівника Державіаслужби

1. Керівник Державіаслужби призначається на посаду Кабінетом Міністрів України на термін чотири років.

2. З метою забезпечення суспільної безпеки Керівник Державіаслужби є повністю незалежним в прийнятті рішень щодо безпеки авіації.

3. Керівнику Державіаслужби надаються наступні повноваження:

1) впровадження заходів щодо забезпечення безпеки авіації;
2) вводити своїм наказом авіаційні правила України, стандарти Міжнародної організації цивільної авіації, регуляторні акти Європейського Союзу в галузі цивільної авіації;
3) заборона, відміна, тимчасове припиння або зміна виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у разі виявлення загрози безпеці польотів або невідповідності встановленим стандартам і авіаційним правилам;
4) введення обмежень щодо терміну експлуатації повітряних суден;
5) розподіл повітряного простору в інтересах національної економіки та оборони та регулювання використання повітряного простору;
6) регламентація організації обслуговування повітряного руху;
7) забезпечення функціонування об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху та її вдосконалення;
8) сертифікація суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності з виданням відповідних сертифікатів;
9) реєстрація та облік об’єктів авіаційної діяльності, ведення державних реєстрів цивільних повітряних суден та аеродромів;
10) визначення порядку метеорологічного забезпечення на аеродромах та маршрутах польотів;
11) перевірки та інспектування суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності для визначення відповідності та контролю за дотриманням вимог авіаційних правил, розпорядчих документів та умов схвалення;
12) визначення компетентних організацій та фізичних осіб, яким делегуються певні функції та надаються повноваження з проведення сертифікації, перевірок, інспектування та обліку, контроль за діяльністю цих організацій щодо виконання ними делегованих функцій;
13) притягнення до адміністративної відповідальності та накладення фінансових стягнень на суб’єкти авіаційної діяльності за порушення авіаційних правил України та розпорядчих документів відповідно до законодавства;
14) видання ліцензій на провадження авіаційної діяльності та відповідних дозволів на виконання польотів з наданням комерційних прав та призначень експлуатантам;
15) забезпечення та створення умов для провадження діяльності України в Міжнародній організації цивільної авіації, інших міжнародних організаціях і представлення в них інтересів держави, сприяння розвитку міжнародних зв'язків у сфері авіаційної діяльності, участь у міжнародних конференціях та заходах з питань діяльності цивільної авіації;
16) розроблення проектів міжнародних договорів, підготовка пропозицій щодо їх укладення і денонсації;
17) забезпечення повітряних перевезень вищих посадових осіб;
18) розпорядження коштами Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
19) визначення фонду заробітної плати та рівня оплати працівників Державіаслужби в рамках Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

4. Керівник Державіаслужби виконує свої функції через структурні підрозділи Державіаслужби та проводить розподіл функцій, відповідальності та повноважень між посадовими особами Державіаслужби.

Стаття 9. Припинення повноважень керівника Державіаслужби

1. Керівник звільняється з посади Кабінетом Міністрів України, у разі зниження рівня та якості контролю в галузі, яке привело до зниження необхідного рівня безпеки авіації або інших причин визначених законодавством України.

Стаття 10. Фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність

1. Для фінансування участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та заходах, реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності Державіаслужби з метою виконання покладених на неї завдань та функцій діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі – Фонд), який є складовою частиною спеціального фонду Державного бюджету України.

2. Фонд утворюється за рахунок державних зборів із суб’єктів авіаційної діяльності:

1) за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію, супроводження авіаційної діяльності суб’єктів;
2) за видачу дозволів, в т.ч. і на право роботи в інших країнах;
3) державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває;
4) за вчинення офіційних дій, пов’язаних з наглядом у сфері цивільної авіації;
5) інших надходжень.

3. Кошти Фонду використовуються на утримання штату працівників та інфраструктури, забезпечення виконання функцій, адміністративних та поточних потреб Державіаслужби, фінансування витрат на участь та представництво України у міжнародних авіаційних організаціях, забезпечення проведення та підписання міжнародних договорів України в галузі цивільної авіації, розроблення авіаційних правил, стандартів і технологій, організація проведення та забезпечення участі в семінарах, конференціях, нарадах та заходах авіаційної спільноти, забезпечення навчання та підвищення кваліфікації персоналу Державіаслужби.

4. Забороняється використання коштів Фонду на цілі не пов`язані з авіаційною діяльністю.

5. Забезпечення надходження та використання коштів Фонду здійснює Державіаслужба.

6. Кошти Фонду, не використані протягом поточного року, включаються до кошторису наступного року.

7. Платежі, які підлягають сплаті до Фонду, є обов’язковими для всіх суб’єктів. Невиконання зобов’язання із сплати будь-яких державних зборів, тягне за собою застосування процедури виконавчого провадження у справі про примусове виконання платіжних зобов’язань.

8. Перелік, розмір та порядок сплати держзборів, порядок використання коштів Фонду визначається Положенням, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 11. Нормативно-правове регулювання

1. Авіаційні правила України — нормативно-правові акти, які регламентують діяльність цивільної авіації та використання повітряного простору України;

2. Авіаційні правила України вводяться в дію Державіаслужбою і підлягають обов’язковому виконанню на території України всіма користувачами її повітряного простору та іншими юридичними чи фізичними особами в частині, що їх стосується, а також за межами України, якщо законом держави перебування не передбачено інше.

3. Авіаційні правила України, видаються з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації, а також законодавства Європейського Союзу в сфері цивільної авіації.

4. Всі технічні терміни і вирази, що використовуються в цьому Кодексі і в нормативно-правових актах виданих на його основі, трактуються у відповідності з визначеннями, що містяться в міжнародних стандартах Міжнародної організації цивільної авіації.

5. Авіаційні правила встановлюють види, форми сертифікатів та інших документів, що видаються Державіаслужбою, строки їх дії, детально прописаний порядок і правила їх видачі, скасування, припинення дії та відмови у видачі. Вимоги до суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності. Детально прописані правила, порядок, обсяг і критерії оцінки, порядок проведення перевірок та інспектування і їх види.

6. Керівник Державіаслужби може звільнити від виконання технічних вимог авіаційних правил України, якщо визнає це необхідним в інтересах суспільства і таким, що не створює загрозу безпеці цивільної авіації.

7. Процедура звільнення встановлюється відповідними авіаційними правилами України.

8. Державіаслужба має право вводити в дію авіаційні правила України в структурі відповідних документів Європейського Союзу.

Стаття 12. Сертифікація суб’єктів, які здійснюють діяльність в галузі цивільної авіації

1. Підприємства та організації, які в галузі цивільної авіації здійснюють:

1) конструювання та виробництво цивільної авіаційної техніки та змін до неї;
2) технічне обслуговування авіаційної техніки;
3) експлуатацію повітряних суден;
4) навчання авіаційного персоналу;
5) аеропортову діяльність;
6) надання послуг з аеронавігаційного обслуговування;
7) інші види діяльності у сфері цивільної авіації, якщо це вимагається авіаційними правилами або міжнародними договорами;повинні отримати від Державіаслужби сертифікат на відповідність вимогам авіаційних правил України.

2. Сертифікат видається після здійснення процедури сертифікації, в ході якої перевіряється довгострокова здатність суб’єкта господарювання до безпечного виконання визначеного виду діяльності у сфері цивільної авіації.

3. Розробники, виробники та організації з технічного обслуговування, які отримали відповідний сертифікат на визначений вид діяльності, мають право проводити випробувальні польоти прототипів, нових та модифікованих цивільних повітряних суден без отримання сертифіката експлуатанта якщо в сертифікаті на основний вид діяльності, зазначено право виконання таких польотів.

Стаття 13. Визнання сертифікації суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності

1. Державіаслужба може визнати сертифікат або аналогічний йому документ, виданий іноземним органом або спеціалізованою установою:

1) якщо це передбачено міжнародним договором або відповідними міжнародно-правовими актами;
2) в інших випадках, якщо вимоги до його видачі були не менш суворими, ніж ті, що застосовуються в Україні.

2. Державіаслужба встановлює, з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів і норм законодавства правила і порядок визнання сертифікатів та аналогічних їм документів, виданих органами інших держав або іншими спеціалізованими установами.

1. Державіаслужба здійснює контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів і виконанням рішень у сфері цивільної авіації.

2. Державіаслужба здійснює планові та, за необхідності, позапланові перевірки з метою з'ясування, чи продовжує власник сертифікату відповідати вимогам, які встановлені авіаційними правилами України.

3. Працівники Державіаслужби, або її уповноважені представники, після пред’явлення службового посвідчення та завдання, мають право:

1) отримати доступ до всіх приміщень і об’єктів організації, в якій здійснюється перевірка;
2) здійснювати перевірку будь-якого повітряного судна, аеропорту аеродрому чи обладнання, служб/організацій, що знаходиться в межах аеродрому, аеропорту або використовується для здійснення діяльності у сфері цивільної авіації;
3) отримати доступ до матеріалів, документів та іншої інформації, необхідних для здійснення перевірки, а також знімати з них копії, крім інформації яка є конфеденційною;
4) вчиняти контрольно-вимірювальні дії, перевіряти повітряні судна чи обладнання, що використовуються для здійснення діяльності у сфері авіації;
5) при наявності відповідних повноважень не допускати подальшої експлуатації будь-якого повітряного судна, технічний стан якого є незадовільним чи яке використовується особами без відповідних повноважень, або у разі порушення правил його експлуатації;
6) при наявності відповідних повноважень не допускати подальшої експлуатації або отримання на зберігання обладнання у незадовільному технічному стані, що призначене для здійснення діяльності у сфері авіації чи використовується особами без відповідних повноважень.

4. Перевіряючі та уповноважені представники Державіаслужби зобов'язані проводити сертифікацію, державний нагляд і контроль з додержанням законодавства, інших нормативно-правових актів і авіаційних правил України та несуть персональну відповідальність за об’єктивність та неупередженість результатів перевірки.

Стаття 15. Захист перевіряючих

1. Держава гарантує захист перевіряючого від тиску з боку осіб, які перевіряються або адміністрації Державіаслужби, інших органів виконавчої влади з метою запобігання необєктивного висвітлення результатів перевірки.

2. Пенсійне забезпечення перевіряючих, які не є державними службовцями здійснюється відповідно до законодавства.

3. Порядок оплати праці перевіряючих визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Відносини Державіаслужби з правоохоронними органами

1. Працівники правоохоронних органів повинні надавати допомогу перевіряючим у виконанні ними службових обов'язків та припиняти незаконні дії осіб, які перешкоджають виконанню обов'язків, покладених на перевіряючих.

2. Порядок взаємодії Державіаслужби з правоохоронними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Обов’язки керівників організацій

1. Керівники організацій, в яких здійснюється перевірка, зобов’язані надати і забезпечити надання всієї необхідної інформації, а також повинні забезпечити для перевіряючих:

1) належні умови для ефективного здійснення перевірки;
2) доступ до матеріалів, документів, даних та обладнання;
3) доступ до об’єктів і приміщень, що перевіряються;
4) безоплатне використання будь-якого повітряного судна або обладнання, яке використовується для здійснення авіаційної діяльності, для виконання контрольно-вимірювальних робіт у повітрі або на землі, в разі обґрунтованої необхідності для здійснення такої перевірки.

2. Положення пункту 1 застосовуються також до фізичних осіб, щодо яких здійснюється перевірка.

3. Державіаслужба може здійснювати перевірки спільно з іншими державними органами контролю.

4. Процедури, зазначені у пункті 4 частини 5 статті 17, можуть здійснюватися дистанційно. Результати вимірювань, отриманих дистанційно, повинні включати дані, що дають можливість ідентифікувати використані інструменти вимірювання. Положення пункту 6 не застосовуються до перевірок, які здійснюються дистанційно.

5. За результатами перевірки працівники Державіаслужби, які здійснюють перевірку, складають звіт.

6. Звіт, зазначений у частині 5 цієї статті, підписується керівником підприємства, на якому здійснювалася перевірка, чи уповноваженою ним особою, або фізичною особою, відносно якої здійснювалася перевірка; у разі відмови зазначених осіб від підписання такого звіту, працівник Державіаслужби, який здійснює перевірку, робить у ньому відповідну відмітку.

Стаття 18. Розгляд скарг на рішення Державіаслужби та її посадових осіб

1. Для розгляду скарг на рішення або дії Державіаслужби створюється Апеляційна комісія. Склад комісії та Положення про неї затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Оскарження рішення або дії Державіаслужби в судовому порядку здійснюється після розгляду питання в Апеляційній комісії при Державіаслужбі.

3. Подання скарги не зупиняє виконання рішень Державіаслужби.

4. Керівник Державіаслужби може переглянути рішення з урахуванням висновків Апеляційної комісії.

Розділ ІІІ
ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ІЗ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ

Стаття 19 . Забезпечення безпеки польотів повітряних суден

1. З метою забезпечення неупередженості в прийнятті рішень Державіаслужба не здійснює функцій з утворення, реорганізації, ліквідації та управління об’єктами державної власності, що здійснюють авіаційну діяльність.

2. Експлуатанти авіаційної техніки, аеропортів, аеродромів та органи, які здійснюють обслуговування або управління повітряним рухом безпосередньо забезпечують безпеку польотів повітряних суден та несуть за неї відповідальність.

3. Якщо розробник, виробник або організація з технічного обслуговування не виконує свої обов’язки, із супроводження експлуатації виробів авіаційної техніки, компонентів та обладнання, підтримання їхньої льотної придатності, Державіаслужба вживає необхідних заходів для забезпечення безперервної експлуатації повітряних суден шляхом:

1) заборони експлуатації екземплярів або типу виробів авіаційної техніки, компонентів та обладнання, або;
2) прийняття відповідальності на себе за виконання вищезазначених функцій, або;
3) призначення відповідальної організації за виконання цих функцій.

4. Державіаслужба проводить погодження кандидатур керівного складу суб’єктів авіаційної діяльності, які відповідають за організацію робіт, безпеку польотів, систему управління якістю згідно з авіаційними правилами України.

Стаття 20. Система добровільних сповіщень про події з безпеки в галузі цивільної авіації

1. З метою забезпечення функціональності системи нагляду за безпекою польотів цивільної авіації створюються та підтримуються системи добровільних сповіщень про події з безпеки в галузі цивільної авіації.

2. Система добровільних сповіщень повинна забезпечити можливість кожному громадянинові, залученому до діяльності цивільної авіації, інформувати відповідний повноважний орган про події в сфері безпеки польотів негативного характеру, які були ним зафіксовані чи до яких він був причетний. Зазначена система створюється відповідно до принципів та процедур, що визначаються Державіаслужбою.

3. Громадянин, який сповіщає про події з безпеки в галузі цивільної авіації, або події які можуть створити загрозу безпеці життя пасажирів, персоналу підприємств та організацій, чи інші види загроз, в разі їх підтвердження, не може підлягати будь-яким видам переслідувань чи пригнобленню прав і свобод громадян.

Стаття 21. Система обов’язкових сповіщень з безпеки в галузі цивільної авіації

1. Система обов’язкових донесень про події з безпеки в галузі цивільної авіації призначена для реалізації принципів управління безпекою.

2. Державіаслужба визначає перелік подій та інформації з безпеки в галузі цивільної авіації, які підлягають обов’язковим доповідям суб’єктами авіаційної діяльності, аналізу та (або) розслідуванням, а також встановлює порядок доповідей, систему їх розгяду, аналізу та вжиття відповідних заходів.

Розділ ІV
ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

Стаття 22. Організація використання повітряного простору

1. Використання повітряного простору - проведення відповідного виду діяльності пов’язаної з польотами повітряних суден, а також з переміщенням (знаходженням) матеріальних об'єктів у повітряному просторі, вибуховими роботами, пусками ракет, усіма видами стрільб, у тому числі з метою здійснення впливу на гідрометеорологічні процеси, що становлять загрозу безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів.

2. Менеджмент повітряного простору – функція планування, основною метою якої є забезпечення максимального використання наявного повітряного простору на основі динамічного розподілу за часом та, в окремих випадках, резервування повітряного простору для різних категорій користувачів з метою задоволення короткострокових потреб.

3. Організація повітряного руху (ОрПР) - комплекс бортових та наземних функцій (менеджмент повітряного простору, обслуговування повітряного руху та організація потоків повітряного руху), потрібних для забезпечення безпечного руху повітряних суден на всіх етапах польоту.

4. Планування та координація використання повітряного простору - розроблення і погодження порядку та умов використання повітряного простору, що проводиться органами об’єднананої цивільно-військової системи організації повітряного руху України з відповідними органами обслуговування повітряного руху та управління повітряним рухом, державними органами, підприємствами, установами, організаціями в інтересах користувачів повітряного простору.

5. Організація використання повітряного простору передбачає забезпечення безпечного, економічного та регулярного повітряного руху, а також будь-якої іншої діяльності, яка пов’язана з використання повітряного простору, та визначається Положенням про використання повітряного простору України, що розробляється Державслужбою та Міноборони і затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. Організація використання повітряного простору передбачає:

1) встановлення структури та класифікації повітряного простору;
2) планування та координування використання повітряного простору відповідно до державних пріоритетів;
3) забезпечення дозвільного порядку використання повітряного простору та/або забезпечення інформацією, що стосується використання повітряного простору;
4) організацію повітряного руху, яка включає:

а) обслуговування повітряного руху;
б) менеджмент повітряного простору;
в) організацію потоків повітряного руху;

5) забезпечення контролю за дотриманням порядку та правил використання повітряного простору у визначених районах;
6) забезпечення аеронавігаційною інформацією;
7) метеорологічне забезпечення.

Стаття 23. Державні пріоритети використання повітряного простору

1. Користувачі повітряного простору - фізичні та юридичні особи, яким, у встановленому порядку надане право на провадження діяльності з використання повітряного простору.

2. Повітряний простір України є єдиним, без розподілу за відомчою належністю, та доступним усім користувачам повітряного простору з рівними правами щодо його використання.

3. У разі виникнення необхідності в використанні повітряного простору одночасно двома або більше користувачами, право на його використання надається користувачам у відповідності до державних пріоритетів у наступній послідовності:

1) відбиття повітряного нападу на територію України або запобігання та припинення порушень державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;
2) припинення протиправних дій повітряного судна, яке може використовуватися для вчинення терористичних актів у повітряному просторі України в мирний час;
3) польоти повітряних суден для проведення всіх видів рятувальних робіт, спрямованих на збереження життя та здоров'я людей;
4) надання допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру;
5) запобігання та припинення порушень порядку та правил використання повітряного простору;
6) польоти повітряних суден, що виконують рейси літери "А";
7) польоти повітряних суден, які виконують спеціальні завдання в інтересах державної безпеки;
8) виконання регулярних повітряних перевезень пасажирів, вантажів та пошти;
9) провадження спеціальної діяльності, пов'язаної із здійсненням активного впливу на атмосферні процеси (боротьба з градом тощо);
10) виконання нерегулярних повітряних перевезень пасажирів, вантажів та пошти;
11) польоти за Договором з відкритого неба та інші польоти, які виконуються відповідно до міжнародних договорів;
12) виконання випробувальних польотів повітряних суден;
13) виконання польотів державних повітряних суден за планами навчально-бойової підготовки;
14) виконання польотів, проведення авіаційних робіт цивільними повітряними суднами;
15) навчальні і тренувальні польоти цивільної авіації;
16) навчальні стрільби та пуски ракет;
17) проведення вибухових робіт;
18) запуск метеорологічних радіозондів;
19) провадження іншої діяльності, пов'язаної з використанням повітряного простору.

Стаття 24. Структура повітряного простору

1. Структура повітряного простору визначається на підставі пропозицій заінтересованих державних органів, підприємств, установ, організацій та розробляється з врахуванням стандартів і рекомендованої практики ІСАО, документів Євроконтролю.

2. Структура повітряного простору та зміни до неї затверджуються Державіаслужбою за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України, а у разі потреби, з відповідними державними органами, підприємствами, установами, організаціями та публікується в документах аеронавігаційної інформації.

Стаття 25. Класифікація повітряного простору

1. Загальний повітряний рух - польоти повітряних суден, що виконуються за цивільними правилами і процедурами та/або стандартами та рекомендованою практикою Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО);

2. Класифікації підлягає весь повітряний простір обслуговування повітряного руху. Класифікація повітряного простору обслуговування повітряного руху визначається Державіаслужбою виходячи з потреб користувачів повітряного простору, забезпечення безпеки польотів, економічної ефективності та публікується у документах аеронавігаційної інформації.

3. Повітряний простір, що доступний для виконання польотів загального повітряного руху поділяється на:

1) контрольований повітряний простір у межах якого можуть надаватись встановленим порядком всі види обслуговування повітряного руху (диспетчерське, польотно-інформаційне, аварійне);
2) повітряний простір поза межами контрольованого повітряного простору де, у встановленому порядку, забезпечується польотно-інформаційне та аварійне обслуговування.

Стаття 26. Використання міжнародного повітряного простору

1. Використання повітряного простору над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена на Україну, здійснюється відповідно до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та авіаційних правил України.

Стаття 27. Об’єднана цивільно-військова система організації повітряного руху

1. Об’єднана цивільно-військова система організації повітряного руху – організаційне та функціональне об’єднання окремих об’єктів та суб’єктів цивільної та державної авіації для вирішення державних завдань щодо планування використання повітряного простору та регулювання повітряного руху, організації повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена на Україну.

2. Об’єднана цивільно-військова система організації повітряного руху забезпечує реалізацію завдань щодо організації використання повітряного простору, безпечного і регулярного повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена на Україну.

3. Структура, завдання та порядок функціонування об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху визначається Державіаслужбою та Міноборони.

Стаття 28. Дозвільний порядок використання повітряного простору

1. Використання повітряного простору здійснюється на підставі дозволів наданих органами об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху відповідно до порядку визначеному Положенням про використання повітряного простору України, крім випадків, передбачених пунктами 1 – 5 частини другої статті 23 цього Кодексу.

2. При виконанні польотів цивільних повітряних суден та літальних апаратів поза межами контрольованого повітряного простору заявка на використання повітряного простору не надається, за винятком випадків, що вказані в Положенні про порядок використання повітряного простору України.

Стаття 29. Заборони та обмеження використання повітряного простору

1. Заборона використання повітряного простору - особливий порядок використання повітряного простору, що визначається комплексом заходів, спрямованих на забезпечення безпеки певного виду діяльності.

2. Обмеження використання повітряного простору - особливий порядок використання повітряного простору, що визначається комплексом заходів, спрямованих на забезпечення безпеки польотів та провадження іншої діяльності у повітряному просторі.

3. Використання повітряного простору або окремих його районів може бути частково або повністю обмежено Державіаслужбою та органами об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху відповідно до порядку, визначеному Положенням про використання повітряного простору України.

Стаття 30. Контроль за дотриманням порядку та правил використання повітряного простору

1. Спеціальні зони контролю - частина повітряного простору у якому встановлюється особливий порядок контролю за виконанням польотів повітряних суден, що дозволяє органам управління Повітряних Сил Збройних Сил України контролювати кожний політ на етапах планування та виконання.

2. Контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору здійснюється згідно з вимогами Положення про використання повітряного простору України:

1) органами об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху - під час планування, координації та використання користувачами повітряного простору, обслуговування та управління повітряним рухом в районах польотної інформації, диспетчерських районах та зонах і на маршрутах обслуговування повітряного руху;
2) підрозділами Збройних Сил України та інших військових формувань - під час охорони державного кордону України, управління польотами державних повітряних суден, контролю польотів повітряних суден та переміщення інших об’єктів, що перетинають державний кордон, виконують польоти в межах зон з особливим режимом використання повітряного простору та під час контролю за повітряним простором в спеціальних зонах контролю;
3) підрозділами обслуговування повітряного руху державних органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів авіаційної діяльності, що не входять до складу об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху – під час обслуговування повітряного руху в зонах їх відповідальності.

Стаття 31. Перетинання повітряними суднами державного кордону України

1. Повітряні судна перетинають державний кордон України згідно з порядком, встановленим Положенням про використання повітряного простору, у спеціально виділених повітряних коридорах, дані про які публікуються в документах аеронавігаційної інформації.

2. Перелік коридорів для перетинання державного кордону затверджується Державіаслужбою за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України та Адміністрацією Держприкордонслужби.

3. Перетинання державного кордону України поза повітряними коридорами забороняється, якщо це не передбачено Положенням про використання повітряного простору.

Стаття 32. Обслуговування повітряного руху та управління повітряним рухом

1. Обслуговування повітряного руху (ОПР) – загальний термін, що означає у відповідних випадках польотно-інформаційне обслуговування, аварійне обслуговування, диспетчерське обслуговування повітряного руху (районне диспетчерське обслуговування, диспетчерське обслуговування підходу або аеродромне диспетчерське обслуговування).

2. Обслуговування повітряного руху в районах польотної інформації, диспетчерських районах та зонах і на маршрутах обслуговування повітряного руху (за винятком зон та аеродромів, де обслуговування повітряного руху здійснюють відповідні підрозділи державних органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів авіаційної діяльності, що не входять до складу об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху) здійснюється органами об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху.

3. Управління повітряним рухом поза маршрутами обслуговування повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена на Україну (за винятком зон та аеродромів, де управління повітряним рухом здійснюють органи управління повітряним рухом Збройних Сил та інших військових формувань) здійснюється органами об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху.

4. Управління повітряним рухом на аеродромах державної авіації та в тимчасово зарезервованому повітряному просторі здійснюється органами управління повітряним рухом Збройних Сил та інших військових формувань.

5. Обслуговування повітряного руху на цивільних аеродромах, що належать державним органам, органам місцевого самоврядування, суб’єктам авіаційної діяльності організується експлуатантами цих аеродромів, відповідно до порядку встановленому Державіаслужбою.

6. Обслуговування повітряного руху та управління повітряним рухом на аеродромі спільного використання організується експлуатантом цього аеродрому відповідно до порядку встановленому Державіаслужбою та Міноборони.

7. Обслуговування повітряного руху органами обслуговування повітряного руху України у повітряному просторі суміжної держави, а також обслуговування повітряного руху органами обслуговування повітряного руху суміжних держав у повітряному просторі України здійснюється на підставі відповідних договорів, що укладаються між Державіаслужбою та відповідним уповноваженим органом суміжної держави.

8. З метою забезпечення координації організації повітряного руху відповідні підрозділи об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху укладають письмові угоди із відповідним органом обслуговування повітряного руху суміжної держави у порядку визначеному Державіаслужбою.

Стаття 33. Аеронавігаційне обслуговування

1. Аварійне обслуговування – обслуговування, що надається повітряним суднам, які зазнають або зазнали лиха, а також сповіщення відповідних організіцій про подію та сприяння таким організаціям за запитом

2. Провайдер аеронавігаційного обслуговування – суб’єкт авіаційної діяльності, що надає послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден та сертифікований на відповідність авіаційним правилам України.

3. Аеронавігаційне обслуговування здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах польоту повітряних суден, у тому числі обслуговування повітряного руху, радіотехнічне та метеорологічне забезпечення, аварійне обслуговування, надання аеронавігаційної інформації/даних відповідно до стандартів та рекомендованої практики ІКАО, нормативних актів Євроконтролю та авіаційних правил України.

4. Перелік послуг, що надаються провайдерами аеронавігаційного обслуговування визначається Державіаслужбою.

Стаття 34. Плата за аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден

1. Аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден (організація повітряного руху на маршруті, організація повітряного руху на підході та в районі аеродрому) здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на платній основі.

2. Розмір одиничних ставок плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (плата за послуги з організації повітряного руху на маршруті і плата за послуги з організації повітряного руху на підході та в районі аеродрому) встановлюється однаковим для усіх користувачів повітряного простору та визначається відповідно до законодавства України, стандартів та рекомендованої практики ІКАО і документів Євроконтролю.

3. Плата за послуги з організації повітряного руху на маршруті справляється Євроконтролем від імені України відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року. Порядок розрахунку розміру зазначеної плати, порядок її внесення та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства України, Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів та вимог Євроконтролю.

4. Плата за послуги з організації повітряного руху на маршруті використовується провайдером аеронавігаційного обслуговування для покриття його витрат на надання таких послуг у порядку визначеному законодавством України, стандартами та рекомендованою практикою ІКАО і документами Євроконтролю, а також для сплати членських внесків України до бюджету Євроконтролю. За рахунок плати за послуги з організації повітряного руху на маршруті компенсуються витрати Євроконтролю на експлуатацію системи справляння цієї плати.

5. Плата за послуги з організації повітряного руху на підході та в районі аеродрому визначається за єдиною для всіх користувачів повітряного простору України ставкою та справляється провайдером аеронавігаційного обслуговування або Євроконтролем у порядку, що визначається Державіаслужбою відповідно до законодавства України, стандартів та рекомендованої практики ІКАО, документів Євроконтролю та використовується провайдером аеронавігаційного обслуговування для покриття його витрат на забезпечення цього обслуговування.

6. У разі несплати боржником неоскарженого в установлений термін рахунку до нього може бути вжито заходів щодо відшкодування боргу, включаючи затримання повітряного судна та припинення обслуговування повітряних суден боржника.

Стаття 35. Обслуговування аеронавігаційною інформацією

1. Забезпечення аеронавігаційною інформацією/даними необхідної для безпечного та регулярного повітряного руху і аеронавігації на території України, а також у районах поза межами своєї території, де Україна згідно з міжнародними договорами забезпечує обслуговування повітряного руху, здійснюється службою аеронавігаційної інформації.

2. Аеронавігаційна інформація є доступною для всіх користувачів повітряного простору України та розповсюджується на платній основі.

Стаття 36. Авіаційний електрозв’язок

1. Між екіпажем (пілотом) повітряного судна і органами обслуговування повітряного руху встановлюється радіозв’язок відповідно до вимог авіаційних правил та з використанням радіоданих, що містяться в документах аеронавігаційної інформації.

2. Для здійснення такого радіозв’язку виділяються необхідні радіочастоти, які закріплюються за користувачами Державіаслужбою.

3. Порядок ведення радіообміну між органами обслуговування повітряного руху та екіпажами повітряних суден при виконанні польотів в повітряному просторі визначається авіаційними правилами.

Стаття 37. Порушення порядку використання повітряного простору

1. Порушенням порядку використання повітряного простору вважаються дії або бездіяльність будь-яких юридичних чи фізичних осіб, що призвели до порушення вимог законодавчих та нормативних актів, які регулюють порядок використання повітряного простору.

Розділ V
ПОВІТРЯНІ СУДНА

Глава 3. Реєстрація повітряних суден

Стаття 38. Класифікація повітряних суден

1. Повітряні судна поділяються на цивільні і державні.

2. Цивільне повітряне судно, що використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, багажу, вантажу, пошти, виконання авіаційних робіт та навчання за плату або за наймом належить до цивільної авіації комерційного призначення.

3. Цивільне повітряне судно, що використовується на безоплатній основі, належить до авіації загального призначення.

4. Повітряне судно нової конструкції, яке призначене для використання як цивільного повітряного судна і на якому проводяться випробування з метою сертифікації типової конструкції, має статус прототипу цивільного повітряного судна. До прототипу цивільного повітряного судна також відноситься повітряне судно, в конструкцію якого внесені суттєві зміни і на якому проводяться випробування з метою схвалення нової моделі типової конструкції.

5. Цивільне повітряне судно, на якому вперше встановлені нові компоненти або обладнання, що впливають на характеристики повітряного судна або призначені для розширення його експлуатаційних обмежень, і на якому проводяться випробування з метою схвалення встановлення цих компонентів або обладнання, має статус модифікованого цивільного повітряного судна. До модифікованого цивільного повітряного судна також відноситься цивільне повітряне судно, на якому проводяться випробування з метою розширення експлуатаційних обмежень без встановлення нових компоненти або обладнання.

6. Серійно виготовлене цивільне повітряне судно, на якому проводяться приймальні випробування з метою підтвердження його характеристик характеристикам схваленої типової конструкції має статус нового цивільного повітряного судна.

7. Випробувальні польоти повітряних суден цивільної авіації здійснюються лише з аеродромів або злітно-посадкових майданчиків, які сертифіковані або допущені до експлуатації згідно з авіаційними правилами України.

Стаття 39. Реєстрація повітряних суден

1. Цивільне повітряне судно підлягає обов’язковій реєстрації і може бути зареєстровано лише в одному реєстрі.

2. Внесення повітряного судна до Державного реєстру цивільних повітряних суден України визначає його українську національну належність і відповідальність Державіаслужби, за контроль льотної придатності та контроль за експлуатацією цього повітряного судна.

3. Керівник Державіаслужби може, у відповідності до Закону України «Про ратифікацію Протоколу про введення нової статті 83 біс до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію» укласти з авіаційною владою іншої країни угоду про прийняття на себе деяких функцій та обов’язків держави реєстрації у відношенні повітряного судна, що зареєстроване в цій країні, якщо експлуатантом цього повітряного судна є український експлуатант.

Керівник Державіаслужби може укласти аналогічну угоду з авіаційною владою іншої країни з метою передачі цій державі деяких функцій та обов’язків держави реєстрації у відношенні повітряного судна, що зареєстроване Україні.

Про будь-яку таку угоду керівник Державіаслужби повідомляє Раду Міжнародної організації цивільної авіації.

4. Цивільному повітряному судну, занесеному до Державного реєстру цивільних повітряних суден України, надаються національне позначення і реєстраційний номер та видається реєстраційне посвідчення згідно з авіаційними правилами України.

За погодженням з Державіаслужбою допускається нанесення на повітряне судно додаткових знаків (символів, написів, емблем).

5. З моменту занесення цивільного повітряного судна до Державного реєстру цивільних повітряних суден України всі записи, зроблені раніше стосовно цього судна у реєстрах повітряних суден інших держав, не визнаються Україною.

6. Якщо повітряне судно не виключено з Державного реєстру цивільних повітряних суден України, занесення його до реєстру повітряних суден іншої держави Україною не визнається.

7. Цивільні повітряні судна підлягають перереєстрації у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України у випадках передбачених авіаційними правилами України.

8. Не підлягають реєстрації у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України:

1) повітряні судна, зліт яких здійснюється за допомогою ніг пілота (дельтаплани, параплани, мотопараплани тощо);
2) метеорологічні кулі-пілоти, які використовуються виключно для метеорологічних потреб;
3) безпілотні некеровані аеростати без корисного вантажу;
4) безпілотні повітряні судна, максимальна злітна вага яких не перевищує 20 кг та використовуються для розваг та спортивної діяльності.

9. Нові та модифіковані повітряні судна, які не занесені до державного реєстру цивільних повітряних суден України і на яких проводяться приймальні випробування, підлягають обліку з наданням тимчасових позначень та виданням тимчасового облікового посвідчення. Порядок обліку, нанесення тимчасових позначень, форма посвідчення визначаються авіаційними правилами.

Стаття 40. Виключення повітряного судна з Державного реєстру цивільних повітряних суден

1. Повітряне судно виключається з Державного реєстру повітряних суден у разі:

1) зняття повітряного судна з експлуатації;
2) у разі подання власником повітряного судна або уповноваженої ним особи заявки на виключення повітряного судна із Державного реєстру повітряних суден України;
3) у разі відсутності Сертифіката льотної придатності або дозволу на виконання польотів протягом 12 місяців.

2. У разі виключення повітряного судна з Державного реєстру повітряних суден України реєстраційне посвідчення втрачає силу.

Глава 4. Льотна придатність

Стаття 41. Визначення льотної придатності повітряних суден

1. Льотна придатність повітряного судна – це характеристика повітряного судна, що забезпечується реалізацією норм льотної придатності в його конструкції та характеристиках.

2. Льотна придатність встановлюється шляхом сертифікації типової конструкції виробу авіаційної техніки, що є первинним визначенням льотної придатності.

3. Льотна придатність екземпляра повітряного судна забезпечується відповідністю його конструкції, компонентів та обладнання, що на ньому встановлені, схваленій типовій конструкції та виконанням заходів з підтримання льотної придатності.

Стаття 42. Схвалення типової конструкції виробів авіаційної техніки, їх компонентів та обладнання

1. Виріб авіаційної техніки – це повітряне судно, авіаційний двигун, повітряний гвинт та допоміжну силову установку.

2. Компоненти та обладнання – це будь-який вимірювальний прилад, устаткування, механізм, деталь, вузол, агрегат, складову частину або допоміжний пристрій, включаючи апаратуру зв’язку, що використовується або призначена для використання при експлуатації повітряного судна або управління повітряним судном і встановлено або приєднано до повітряного судна. До цього відносяться частини планеру повітряного судна, двигуна або повітряного гвинта

3. Виріб авіаційної техніки повинен мати сертифікат типу. Сертифікат типу і сертифікація змін до цього сертифікату типу, в тому числі додаткові сертифікати типу видаються розробнику за його заявкою, якщо заявник показав, що виріб відповідає сертифікаційному базису для типової конструкції, встановленому для забезпечення відповідності вимогам льотної придатності та вимогам із захисту навколишнього середовища, що визначені авіаційними правилами України, і якщо він не має особливої риси або характеристики, що роблять його небезпечним під час експлуатації. Сертифікат типу охоплює виріб, в тому числі всі компоненти і обладнання, що на ньому встановлені.

4. Основні компоненти і обладнання, що призначені для встановлення на виробах, повинні мати свідоцтво про схвалення або схвальний лист. Компоненти і обладнання, що підлягають схваленню окремо від схвалення типової конструкції виробу, визначаються авіаційними правилами України. Всі положення авіаційних правил України, які застосовуються до видання сертифікатів типу, також застосовуються до видання свідоцтв про схвалення або схвального листа для компонентів і обладнання, якщо не оговорено інше.

5. Для повітряних суден одного типу, якщо їх кількість це виправдовує, може бути виданий обмежений сертифікат типу. У цьому випадку встановлюється відповідний сертифікаційний базис, який гарантує, що не зважаючи на відхилення від визначених авіаційними правилами вимог з льотної придатності для відповідної категорії повітряних суден, забезпечується адекватна безпека з врахуванням мети використання. До видання обмежених сертифікатів типу застосовуються положення, що застосовуються до видання сертифікатів типу.

Стаття 43. Льотна придатність екземпляра цивільного повітряного судна

1. Кожне цивільне повітряне судно, що експлуатується в Україні, повинно отримати в Державіаслужбі Сертифікат льотної придатності відповідного зразку, який засвідчує відповідність його конструкції та експлуатаційної документації схваленій типовій конструкції та стан придатності до польотів.

2. У разі невідповідності повітряного судна чинним вимогам льотної придатності, Державіаслужба може видати Дозвіл на виконання польоту, якщо доведено, що повітряне судно здатне виконувати безпечно основний політ за умови дотримання встановлених обмежень, зокрема для захисту третіх осіб. Перелік умов за яких може бути видано дозвіл на виконання польотів встановлюється авіаційними правилами України. На таких повітряних суднах не дозволяється здійснювати комерційні перевезення вантажу та пасажирів.

3. У разі виконання польоту у повітряному просторі інших держав повітряного судна на який видано Дозвіл на виконання польоту, заявник повинен перед початком польоту отримати дозвіл відповідних уповноважених органів цих держав.

4. Цивільне повітряне судно, призначене для експлуатації в Україні, повинне бути сертифіковане на відповідність вимогам, які діють в Україні, щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин авіаційних двигунів, у порядку, передбаченому авіаційними правилами України.

5. З метою встановлення відповідності повітряного судна нормативам у сфері захисту навколишнього середовища Державіаслужба видає Сертифікат повітряного судна щодо шуму на місцевості.

Стаття 44. Радіотелефонний позивний цивільного повітряного судна

1. Цивільному повітряному судну, що обладнане засобами радіозв’язку, надається радіопозивний сигнал в порядку встановленому авіаційними правилами України.

Розділ VI
ПОЛЬОТИ ПОВІТРЯНИХ СУДЕН

Глава 5. Організаційне забезпечення польотів

Стаття 45. Організація польотів

1. Порядок організації польотів цивільних повітряних суден встановлюється Державіаслужбою.

2. Порядок організації польотів державних повітряних суден встановлюється Міноборони.

3. Польоти державних повітряних суден з комерційною метою заборонено.

Стаття 46. Допуск повітряного судна до польоту

1. Забороняється виконувати польоти на цивільному повітряному судні:

1) без чинного сертифікату льотної придатності, дозволу на виконання польотів або з порушеннями умов та обмежень, що встановлені цими документами та експлуатаційно-технічною документацією;
2) без бортової документації, перелік якої визначається авіаційними правилами України.
3) якщо особи, що здійснюють керування повітряним судном, або функції, пов'язані з безпекою на борту, не мають документів визначених авіаційними правилами України.

2. Експлуатант зобов’язаний виконувати польоти лише на повітряному судні, яке перебуває у справному стані, підготовлене до польотів згідно з вимогами експлуатаційно-технічної документації.

Стаття 47. Зв’язок у процесі виконання польоту

1. Екіпаж повітряного судна, обладнаного засобами радіозв’язку, повинен здійснювати безперервне прослуховування відповідних каналів радіозв’язку органу обслуговування повітряного руху.

2. Заборонено виконання польоту повітряного судна в контрольованому повітряному просторі, без двостороннього зв’язку з органом обслуговування повітряного руху.

Стаття 48. Польоти повітряних суден

1. Авіаційними правилами України встановлюються, з урахуванням вимог міжнародних договорів, класифікація видів польотів, детально приписані умови та правила здійснення польотів в межах України, польотів з/до України українських та іноземних цивільних повітряних суден та поза межами України для українських цивільних повітряних суден.

2. Міжнародні польоти у повітряному просторі України, виконуються на підставі відповідних міжнародних договорів та авіаційних правил України, основні засади яких публікуються в збірнику аеронавігаційної інформації.

3. Регулярні міжнародні польоти, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон більш ніж однієї країни, здійснюються на підставі міжнародних договорів та домовленостей між авіаційними властями, уповноважених на укладення цих домовленостей в встановленому законодавством порядку.

4. Нерегулярні міжнародні польоти виконуються згідно з авіаційними правилами України.

5. Міжнародні польоти іноземних безпілотних цивільних повітряних суден здійснюються на підставі спеціального дозволу Державіаслужби, який надається за погодженням з Міноборони в порядку встановленому авіаційними правилами України.

6. Для виконання польоту необхідно отримати від Державіаслужби дозвіл на виліт повітряного судна з аеродрому України, приліт повітряного судна до аеродрому України, або на прольот території України за винятком випадків, встановлених авіаційними правилами України.

7. Порядок подання запитів на отримання таких дозволів, умови та порядок їх надання, встановлюється авіаційними правилами України.

Розділ VII
АВІАЦІЙНИЙ ПЕРСОНАЛ

Стаття 49. Склад авіаційного персоналу

1. Авіаційний персонал — особи, які мають спеціальну підготовку за професійною ознакою і свідоцтво та здійснюють льотну експлуатацію повітряних суден, технічне обслуговування, управління та організацію повітряного руху.

2. Особа, яка належить до авіаційного персоналу повинна відповідати кваліфікаційним вимогам за професійною ознакою, до стану її здоров’я та мати належним чином оформлене свідоцтво згідно з авіаційними правилами України.

3. Свідоцтва видаються окремо на кожну спеціальність осіб авіаційного персоналу. У свідоцтво можуть вноситися додаткові види спеціальностей, що дають власнику свідоцтва право на здійснення визначеної діяльності.

4. Особа авіаційного персоналу зобов’язана мати при собі свідоцтво під час провадження професійної діяльності. Виконувати таку діяльність тільки з умовами та обмеженнями передбаченими свідоцтвом.

5. Наявність свідоцтва вимагається для наступних спеціальностей осіб авіаційного персоналу:

1) осіб, що входить до складу екіпажу повітряного судна:

а) пілот повітряного судна;
б) пілот вільного аеростату;
в) бортпровідник;

2) диспетчер повітряного руху;
3) авіаційний технік з технічного обслуговування повітряних суден;
4) авіаційний інженер з технічного обслуговування повітряних суден;

6. По відношенню до осіб авіаційного персоналу, спеціальності яких відсутні у переліку, зазначеному в пункті 5 цієї статті, що виконують певні функції в складі екіпажу повітряного судна або інші обов’язки у сфері авіації, Державіаслужба може встановити вимогу про необхідність наявності свідоцтв у тих випадках, коли це обумовлюється питаннями забезпечення безпеки польотів та повітряного руху.

7. При порушенні вимог нормативно-правових актів, що регламентують льотну роботу, використання повітряного простору, організації повітряного руху, технічного обслуговування авіаційної техніки, що безпосередньо впливають на безпеку польотів, особа авіаційного персоналу може бути обмежена в правах, наданих їй свідоцтвом, з обмеженням терміну дії цього свідоцтва чи без, шляхом внесення відповідного запису в додаткову частини свідоцтва. При цьому зазначаються характер порушення з посиланням на відповідний пункт нормативно-правового акта, вид обмеження.

8. У разі якщо Комісія здійснює розслідування, на період здійснення такого розслідування керівник Державіаслужби може призупинити дію або відкликати свідоцтво.

Стаття 50. Заборони та обмеження до власника свідоцтва

1. Власники свідоцтв не повинні виконувати діяльність, що передбачена свідоцтвом та відповідними кваліфікаційними відмітками, перебуваючи під впливом будь-якої психоактивної речовини, що може призвести до нездатності здійснювати ці права безпечним та належним чином.

2. Власники свідоцтв не повинні здійснювати діяльність, яка пов`язана з ризиком підпадання під дію психоактивних речовин. При виявленні пов`язаного з ризиком вживання психоактивних речовин власник свідоцтва усувається від виконання своїх обов`язків.

3. Власник свідоцтва пілота, якому виповнилося 65 років, не має права виконувати функції пілота повітряного судна, яке використовується для комерційних авіаперевезень.

4. Власник свідоцтва авіадиспетчера, якому виповнилося 60 років, не має права здійснювати функції по управлінню повітряним рухом.

5. Власник свідоцтва авіаційного техніка або авіаційного інженера з технічного обслуговування повітряних суден, якому виповнилося 60 років, не має права здійснювати функції по технічному обслуговуванню повітряних суден.

Стаття 51. Сертифікація і допуск авіаційного персоналу до авіаційної діяльності

1. Кандидат на одержання свідоцтва повинен продемонструвати відповідність своїх знань та умінь вимогам для видачі відповідного свідоцтва. Порядок оцінки знань та вмінь визначається авіаційними правилами України.

2. Кандидат на одержання свідоцтва або кваліфікаційної відмітки повинен мати відповідну професійну підготовку за затвердженою програмою у сертифікованому навчальному закладі, належний досвід та придатність за станом здоров'я, підтверджені в установленому порядку.

3. Порядок проходження сертифікації і допуску авіаційного персоналу до авіаційної діяльності встановлюється авіаційними правилами України.

Стаття 52. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації авіаційного персоналу та персоналу, який задіяний в авіаційній діяльності

1. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації авіаційного персоналу з видачею відповідного свідоцтва проводиться в авіаційних навчальних закладах, центрах перепідготовки і підвищення кваліфікації авіаційних спеціалістів та в інших закладах, у тому числі іноземних, при наявності у них відповідного сертифіката, що визнається в Україні.

2. Терміни проходження перепідготовка і підвищення кваліфікації авіаційного персоналу встановлюється авіаційними правилами України.

3. Перелік персоналу, який задіяний в авіаційній діяльності, вимоги до його підготовки та перепідготовки та терміни проходження перепідготовки встановлюється Державіаслужбою.

Стаття 53. Медичний сертифікат

1. Медичний сертифікат авіаційному персоналу видається на підставі заяви та медичного обстеження для підтвердження його фізичної та психічної придатності і є необхідною умовою для прийняття рішення про видачу або поновлення дії свідоцтва особи авіаційного персоналу.

Стаття 54. Медичне обстеження авіаційного персоналу

1. В ході авіамедичного обстеження (далі – медичне обстеження) особи, яка подала заяву на отримання медичного сертифіката, перевіряється її фізична та психічна придатність.

2. Особа авіаційного персоналу не має права виконувати польоти та професійні обов’язки, пов’язані з обслуговуванням повітряного транспорту, у випадку погіршення або втрати встановленої медичними правилами фізичної або психічної придатності і несе відповідальність згідно п.????

3. Особа авіаційного персоналу, якій відомо про погіршення або втрату нею фізичної або психічної придатності для виконання своїх професійних обов’язків, зобов’язана повідомити про це своє керівництво, звернутися в медичний заклад, пройти медичне обстеження та лікування (для приватного пілота авіації загального призначення медичне обстеження та лікування). У разі невиконання вищезазначеного особа авіаційного персоналу несе відповідальність згідно законодавства.

4. Фізична та психічна придатність особи авіаційного персоналу визначається на підставі:

1) письмової заяви такої особи стосовно того, що стан її здоров'я дозволяє їй безпечно виконувати свої обов’язки;
2) медичного обстеження;
3) дійсного свідоцтва авіаційного спеціаліста в разі продовження дії медичного сертифіката.

5. При прийнятті на роботу та протягом трудової діяльності профілактичний медичний огляд інженерно-технічного складу з обслуговування повітряних суден та радіотехнічних засобів обслуговування повітряного руху проводиться згідно нормативних документів Міністерства охорони здоров’я України. Відповідно до розробленого плану диспансерного нагляду, працівники авіаційного підприємства направляються на плановий медичний огляд до медичних закладів Міністерства охорони здоров’я за місцем проживання. За результатами проведеного обстеження надається довідка про стан здоров’я, затверджена відповідальним фахівцем медичного закладу.

Стаття 55. Медична сертифікація та нагляд в міжсертифікаційний період

1. Медичне обстеження проводять і надають висновок про наявність або відсутність медичних протипоказань до виконання своїх обов’язків медичні екзаменатори (експерти), які виконують свої функції на базі авіаційних медичних центрів.

Авіаційні медичні центри та медичні екзаменатори, призначаються Державіаадміністрацією. Вони не мають право на проведення відповідної медичної сертифікації без повноважень, наданих Державіаадміністрацією.

2. В міжсертифікаційний період медичне забезпечення авіаційної діяльності експлуатанта повітряних суден та медичний нагляд за його авіаційним персоналом проводить та несе відповідальність лікар експлуатанта повітряних суден, який має відповідну підготовку із авіаційної медицини, або в разі відсутності штатного лікаря - лікар із авіаційної медицини на договірній основі.

3. Відповідальність за своєчасне проведення профілактичних медичних обстежень інженерно-технічного персоналу несе керівник авіапідприємства.

4. Лікар із авіаційної медицини – це спеціаліст з вищою медичною освітою, що пройшов підготовку з авіаційної медицини, за програмою, затвердженою Державіаслужбою у закладах освіти, які мають відповідну акредитацію Міністерства освіти України.

Стаття 56. Оскарження медичного висновку

1. Особа авіаційного персоналу, яка не згодна з висновком, наданим медичним екзаменатором у вправі його оскаржити в Державіаслужбі упродовж 5 днів з моменту його отримання.

2. Для перегляду підстав скарги, Державіаслужба створює медичну Раду до складу якої входять лікарі із авіаційної медицини. Про свої висновки Рада інформує заявника.

3. До складу Ради, не мають права входити фахові лікарі, які брали участь в обстеженні, за результатами якого був наданий висновок, який оскаржується.

Стаття 57. Вимоги до авіамедичних екзаменаторів

1. Авіамедичним екзаменатором може стати лікар, який відповідає вимогам авіаційних правил:

1) має вищу медичну освіту;
2) має звання лікаря-спеціаліста з терапії, сімейної медицини, загальної практики, авіаційної медицини, організації охорони здоров’я та першу чи вищу кваліфікаційну категорію;
3) має курс базової підготовки з авіаційної медицини;
4) має ліцензію Міністерства охорони здоров’я України на медичну практику, працює в медичному центрі, який має ліцензію на медичну практику Міністерства охорони здоров’я та повноваження Державіаслужби на проведення медичної сертифікації.

2. Повноваженння на проведення медичної сертифікації авіамедичним екзаменаторам надається на 3 роки.

3. Авіамедичний екзаменатор має наступні обов’язки:

1) проведення медичних обстежень та надання висновків про наявність або відсутність протипоказань до виконання обов’язків особи авіаційного персоналу, згідно з повноваженням, наданим Державіаслужбою;
2) надання результатів медичних обстежень Державіаслужби на її вимогу.

4. Авіамедичний екзаменатор має право працювати з даними про осіб, які подали заяву на отримання медичного сертифіката або осіб авіаційного персоналу виключно для цілей здійснення медичних обстежень.

5. Державіаслужба обмежує або припиняє повноваження авіамедичного екзаменатора у разі:

1) негативної оцінки результатів діяльності авіамедичного екзаменатора за попередній рік, яка дається не раніше ніж через шість місяців;
2) проведення менше десяти медичних обстежень за попередній рік;
3) позбавлення або призупинення його права займатися професійною діяльністю;
4) перевищення повноважень щодо надання медичного висновку;
5) закінчення терміну дії посвідчення екзаменатора;
6) досягнення віку 70 років.

Стаття 58. Центри авіаційної медицини

1. Для проведення медичної сертифікації центр авіаційної медицини повинен відповідати наступним вимогам:

1) мати ліцензію Міністерства охорони здоров’я України на медичну практику;
2) у ньому мають працювати авіаційні лікарі, вимоги до яких визначені авіаційними правилами;
3) надавати послуги у сфері клінічної авіаційної медицини.

2. Основним завданням центру авіаційної медицини є проведення медичного обстеження і надання висновку про наявність або відсутність медичних протипоказань для отримання медичного сертифіката.

3. Центр авіаційної медицини проводить медичні обстеження осіб, які подали заяву на проходження медичної сертифікації або осіб авіаційного персоналу для вирішення спірних питань та розпочатих перевірок.

4. Державіаслужба має право заборонити проведення медичної сертифікації у разі:

1) відсутності або призупинення дії ліцензії Міністерства охорони здоров’я України на медичну практику;
2) негативної оцінки результатів діяльності центру за попередній рік, що підтверджується повторно, але не раніше ніж через шість місяців після першої оцінки;
3) відсутності в штатному розкладі медичного центру встановленої авіаційними правилами кількості авіаційних лікарів;
4) тримання відповідної заяви від медичного центру щодо неможливості або незгоди виконувати медичну сертифікацію авіаційного персоналу.

Стаття 59. Державне регулювання авіамедичної діяльності

1. Державіаслужба здійснює в частині регулювання медичної діяльності наступні функції:

1) надає повноваженння авіамедичним екзаменаторам на проведення медичної сертифікації;
2) апеляційного органу з правом перегляду висновків, які надані лікарями-експертами;
3) погодження програм навчальних центрів, на базі яких проводяться курси професійної підготовки для кандидатів у авіамедичні екзаменатори, які завершуються обов’язковим складанням іспиту.

2. Державіаслужба авіаційними правилами України встановлює:

1) кваліфікаційні вимоги до авіамедичного екзаменатора;
2) умови і порядок:

а) проведення авіамедичного обстеження авіаційного персоналу;
б) видачі та зберігання медичних звітів про наявність або відсутність медичних протипоказань для отримання медичного сертифіката;
в) здійснення контролю за проведенням медичного обстеження авіаційними лікарями та результатами медичної сертифікації ;
г) здійснення контролю за документальним оформленням та зберіганням результатів авіамедичного обстеження;

4) періодичність здійснення медичної сертифікації;
5) здійснення медичного нагляду за авіаційними персоналом в міжсертифікаційний період.

Розділ VIII
ЕКІПАЖ ПОВІТРЯНОГО СУДНА

Стаття 60. Екіпаж повітряного судна

1. Екіпаж повітряного судна складається з осіб льотного складу до якого належать особи, які постійно виконують в польоті наступні функції:

1) керування повітряним судном;
2) обслуговування двигунів, обладнання та різних пристроїв, необхідних для польоту повітряного судна, обладнання встановленого на повітряному судні, зокрема, фотографічних та метеорологічних пристроїв, приладів, призначених для виконання авіаційних робіт та випробувань, обладнання, призначеного для забезпечення стрибків з парашутом;
3) обслуговування на борту пасажирів, зокрема, кабінний екіпаж повітряного судна.

2. Льотний склад цивільної авіації відноситься до однієї з трьох категорій:

1) випробування та приймання;
2) повітряні перевезення;
3) авіаційні роботи.

3. Склад екіпажу визначається в залежності від типу повітряного судна, характеристик та тривалості польоту і характеру операцій, для яких це повітряне судно призначене. Поіменний список членів екіпажу складається перед кожним польотом відповідно до авіаційних правил України.

4. Мінімальна чисельність складу екіпажу повітряного судна встановлюється керівництвом з льотної експлуатації конкретного типу повітряного судна.

Стаття 61. Обов’язки, права членів екіпажу повітряного судна та обов’язки експлуатанта щодо їх реалізації

1. Обов’язки екіпажу:

Член екіпажу несе повну відповідальність за належне виконання своїх службових обов’язків, що:

а) визначені посадовими інструкціями, Керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна та Керівництво з виконання польотів;
б) пов’язані з безпекою повітряного судна і його пасажирів .

2. Член екіпажу повинен:

а) доповідати командиру про будь-яку помилку, відмову, збій чи дефект, котрі, на його думку, можуть вплинути на безпечну експлуатацію повітряного судна, включаючи аварійні системи.
б) доповідати командиру про будь-який випадок, що ставить під загрозу або який може загрожувати безпечній експлуатації повітряного судна;
в) використовувати операторські схеми доповіді про випадки згідно з програмами техніки безпеки і забезпечення безпеки польотів. У всіх цих випадках копія рапорту (рапортів) повинна передаватися відповідному командиру.

3. Член екіпажу не повинен виконувати свої обов’язки на повітряному судні:

а) якщо знаходиться під дією будь-якого препарату, який впливає на його здібності і загрожує безпеці;
б) доки не пройшов достатній період часу після занурення на велику глибину;
в) після процедури переливання крові, якщо не пройшов достатній період часу;
г) якщо він сумнівається в тому, що здатен виконувати свої службові обов’язки; або
д) якщо він знає чи підозрює, що страждає від утоми, або почуває себе так погано, що може цим загрожувати безпеці польоту.

4. Член екіпажу не повинен:

а) вживати алкоголь менш, ніж за 8 годин до вказаного часу виконання своїх службових обов’язків у польоті або оголошення режиму готовності;
б) заступати на польотне чергування з рівнем алкоголю в крові, що перевищує 0,2 проміле;
в) вживати алкоголь під час польоту чи перебуваючи в режимі очікування.

5. Член екіпажу має право відмовитися від виконання польоту, якщо, на його думку, є аргументовані сумніви щодо його успішного завершення.

6. Членам екіпажу повітряного судна та іншим особам забороняється проносити з собою або користуватися на борту повітряного судна вогнепальною зброєю, газовою зброєю та вибухонебезпечними речовинами, а також засобами, приладами та хімічними речовинами, які можуть створити загрозу безпеці польоту або пасажирам.

7. Експлуатант зобов’язаний відшкодувати збитки, заподіяні членові екіпажу в разі каліцтва або іншого ушкодження його здоров’я чи у разі смерті члена екіпажу, що настало у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків, відповідно до законодавства України.

Стаття 62. Командир повітряного судна

1. Командиром повітряного судна є пілот, призначений експлуатантом або у випадку авіації загального призначення власником повітряного судна виконувати обов’язки командира і відповідати за безпечне виконання польоту.

2. Якщо до складу екіпажу повітряного судна входить лише одна особа, вона виконує обов’язки командира повітряного судна.

Стаття 63. Повноваження командира повітряного судна

1. У процесі своєї професійної діяльності, командир повітряного судна:

Повинен:

1) нести відповідальність за безпеку всіх членів екіпажу, пасажирів і вантажу на борту, як тільки він підніметься на борт і доки не покине ПС після польоту;
2) нести відповідальність за експлуатацію і безпеку повітряного судна, починаючи з моменту готовності ПС повітряного судна вирулити на злітну смугу для польоту і до того моменту, як закінчилось приземлення і двигун (двигуни), що використовувались в якості основних силових установок, заглушені;
3) висадити будь-яку особу або будь-яку частину вантажу, що на його думку, може представляти потенційну загрозу для безпеки повітряного судна чи його пасажирів;
4) відмовитись від транспортування небажаних пасажирів, якщо вони знаходяться під впливом алкоголю або медичних препаратів до такого ступеня, що загрожує безпеці повітряного судна або загрожує безпеці пасажирів, депортованих осіб чи ув’язнених, якщо їх переміщення становить загрозу безпеці повітряного судна чи його пасажирів;
5) гарантувати, що всі пасажири інформовані про місцезнаходження аварійних виходів, розташування і використання відповідного аварійного і рятувального обладнання;
6) гарантувати, що вся польотна документація на бору повітряного судна відповідає вимогам Керівництва з льотної експлуатації повітряного судна та Керівництва з виконання польотів;
7) гарантувати, що передпольотна підготовка проведена в повному обсязі.

Командир або пілот, якому було передано управління польотом, повинен в аварійній ситуації, що вимагає термінового прийняття рішення або виконання дії, виконати будь-яку дію, яку він вважає найбільш необхідною в даних обставинах. В таких випадках він може відступати від правил, експлуатаційних схем і методів в інтересах безпеки.

2. Має право:

1) приймати остаточне рішення про виліт, політ і посадку повітряного судна, зливання в польоті пального, скидання багажу, вантажу і пошти, зміну плану і режиму польоту, про припинення польоту і посадку повітряного судна на запасному аеродромі чи вимушену посадку поза аеродромом у разі виникнення загрози небезпеці польоту для забезпечення рятування життя людей та збереження повітряного судна;
2) віддавати команди, які він вважає необхідними і такими, що забезпечать безпеку повітряного судна і пасажирів або власності, що перевозиться на повітряному судні будь-якій особі, що перебуває на борту повітряного судна та вимагати їх виконання;
3) вживати заходів, у тому числі примусових, до осіб, які своїми діями створюють загрозу безпеці польоту і не виконують його розпоряджень;
4) здійснювати особистий контроль за безпекою пасажирів у польоті у разі виникнення загрози безпеці повітряного судна;
5) змінити маршрут польоту, здійснити переліт державного кордону та/або виконати посадку повітряного судна на аеродромі, не передбаченому завданням на політ, у разі виникнення загрози для життя і здоров’я пасажирів та членів екіпажу, пов’язаної з актом незаконного втручання в діяльність авіації;
6) бути довіреною особою експлуатанта повітряного судна, укладати від його імені договори і угоди в інтересах виконання завдання на політ, забезпечення безпеки польоту, збереження повітряного судна, життя і здоров’я пасажирів та членів екіпажу;
7) усувати від виконання завдання на політ членів екіпажу повітряного судна, рівень підготовки яких не відповідає завданню на політ, а дії загрожують безпеці польоту, і вимагати їх заміни;
8) в екстремальній ситуації, що загрожує загибеллю людей, для врятування їх життя відступати від правил і вимог нормативних документів, що регламентують безпеку польоту, з негайним повідомленням про прийняте рішення органу управління повітряним рухом, з яким він здійснює зв’язок.
9) зобов’язати, у разі необхідності, інших членів екіпажу виконувати обов’язки, які не належать до їх службових обов’язків;
10) остаточного рішення щодо приймання чи не приймання повітряного судна з експлуатаційними непридатностями, дозволеними експлуатаційною документацією.

3. Заборонено:

1) відключати пристрій запису даних польоту, виключати його чи стирати дані під час польоту, а також видаляти дані польоту після польоту, якщо трапився нещасний випадок або інцидент, про який треба обов’язково доповісти;
2) відключати пристрій запису голосу в кабіні під час польоту, якщо він не впевнений, що записані дані, котрі в протилежному випадку будуть видалені автоматично, повинні бути збережені для подальшого розслідування нещасного випадку або інциденту, про який обов'язково треба доповісти;

4. Будь-яка особа, яка перебуває на повітряному судні, зобов’язана виконувати накази, що можуть віддаватися командиром такого повітряного судна.

5. Експлуатант повинен вжити всіх можливих заходів, щоб гарантувати, що всі особи, що переміщаються літаком, будуть задовольняти всім законним наказам командира з метою забезпечення безпеки літака, осіб або власності, що знаходиться в ньому.

6. Командир повітряного судна, який отримав сигнал лиха від іншого повітряного судна або морського судна, помітив повітряне чи морське судно, що зазнало аварії чи якому загрожує небезпека, або помітив іншу катастрофу, стихійне лихо або людину в морі, для життя якої існує загроза, зобов’язаний надати допомогу постраждалим або особам, для життя яких існує загроза, в обсязі, що дозволяє йому надати таку допомогу без загрози безпеці повітряного судна, пасажирів, членів екіпажу або інших осіб, за яких він несе відповідальність.

Стаття 64. Робочий час членів екіпажів повітряних суден

1. Робочий час членів екіпажів повітряних суден не може перевищувати 12 годин на добу з наступним часом відпочинку. Облік робочого часу і відпочинку установлюється за схемою підсумкового обліку і не повинен перевищувати місячної тривалості робочого часу.

2. У разі здійснення трансмеридіанного польоту допускається продовження робочого часу членів екіпажу до 14 плюс 0,5 годин додаткового часу на кожний часовий пояс, що перетинається.

3. Керівник Державіаслужби своїм наказом встановлює детальний порядок розрахунку робочого часу осібчленів екіпажів, з урахуванням часу відпочинку та інших перерв протягом робочого часу, а також умов виконання ними своїх функцій.

Стаття 65. Додаткові спеціалісти на борту повітряного судна

1. Для виконання певних функцій, крім екіпажу, за рішенням експлуатанта на борту повітряного судна, можуть знаходитись наступні категорії спеціалістів:

а) супроводжуючі;
б) наземний інженерно-технічний склад;
в) менеджери.

2. Вимоги до вказаних спеціалістів, рівень підготовки та умови перебування на борту повітряного судна спеціалістів визначаються експлуатантом і погоджуються Державіаслужбою.

3. Перевезення додаткових спеціалістів на борту повітряного судна оформлюється записом в польотному завданні екіпажу.

Розділ IХ
АЕРОДРОМИ І АЕРОПОРТИ

Стаття 66. Аеродроми

1. Аеродром (вертодром) — ділянка земної або водної поверхні (включаючи розміщені на ній будь-які будинки, споруди та обладнання) або поверхні на споруді для вертодрому, призначена повністю або частково для відправлення, прибуття, руху по цій поверхні, стоянки та обслуговування повітряних суден.

2. Аеродром включає наступні елементи (аеродромні об’єкти): поверхні (штучні, ґрунтові або водні), які призначені для посадки, зльоту, руху, стоянки повітряних суден, руху наземного транспорту на території аеродрому, ґрунтові елементи аеродрому, об’єкти та засоби обслуговування повітряного руху, навігації та спостереження, зв’язку, візуальні засоби забезпечення польотів, об’єкти та засоби аварійно-рятувального та протипожежного забезпечення, забезпечення авіаційної безпеки, метеорологічного забезпечення, електрозабезпечення аеродрому, споруди та мережі інженерних комунікацій, які забезпечують роботу аеродромних об’єктів.

3. Аеродромна діяльність - із забезпечення зльоту, посадки, маневрування повітряних суден, пошукове та аварійно-рятувальне, протипожежне та медичне забезпечення та інші види забезпечення визначені авіаційними правилами України.

4. Аеродром цивільної авіації (далі цивільний аеродром) — аеродром, що призначений для використання повітряними суднами цивільної авіації.

5. Аеродром державної авіації — аеродром, що призначений для використання повітряними суднами державної авіації.

6. Аеродром спільного використання — аеродром, який використовується для польотів повітряних суден цивільної та державної авіації.

7. Рішення про спільне використання аеродрому приймають зацікавлений орган виконавчої влади, до сфери управління яких належить аеродром, та Державіаслужба.

8. Заборонено виконання польотів цивільних повітряних суден на аеродроми, що не сертифіковані відповідно до авіаційних правил України.

9. Класифікація, сертифікація та експлуатація аеродромів здійснюється відповідно до авіаційних правил України.

Стаття 67. Злітно-посадкові майданчики

1. Злітно-посадковий майданчик — земельна (водна, льодова) ділянка або спеціально підготовлена площадка, або підняті над земною, водною поверхнею конструкції, що придатна та використовується для зльоту, посадки, руху та стоянки легких повітряних суден що мають максимальну злітну масу не більше 5700 кг.

2. Злітно-посадкові майданчики поділяються на постійні та тимчасові.

3. Допуск до експлуатації, експлуатація злітно-посадкових майданчиків здійснюється відповідно до авіаційних правил України.

Стаття 68. Аеропорти

1. Аеропорт — комплекс, що включає аеродром, аеровокзальний комплекс та інші споруди, призначений для прийняття і відправлення повітряних суден, наземного обслуговування повітряних суден, пасажирів, екіпажів, багажу, пошти, вантажу, аеродромне обслуговування повітряного руху та має для цього необхідне обладнання і персонал.

2. Аеропортова діяльність - виконання технологічних процесів з наземного обслуговування повітряних суден, пасажирів, екіпажів, багажу, пошти, вантажу.

3. Для обслуговування міжнародних польотів в аеропорту повинні здійснюватись митний, прикордонний, санітарно-карантинний та інші види контролю, які передбачені законодавством України.

4. Дозвіл аеропорту на обслуговування міжнародних польотів надається згідно з авіаційними правилами України.

5. Вимоги до аеропортів щодо технічного забезпечення, наземного обслуговування, видів аеропортової діяльності, які здійснюються в аеропорту визначаються авіаційними правилами України.

Стаття 69. Державна реєстрація аеродромів

1. Цивільні аеродроми підлягають державній реєстрації з включенням даних про них до реєстру цивільних аеродромів України з видачею його власникам або уповноваженим особам свідоцтва встановленого зразка.

2. Порядок реєстрації цивільних аеродромів, виключення їх з державного реєстру визначається авіаційними правилами України.

Стаття 70. Приаеродромна територія. Будівництво на приаеродромній території

1. Приаеродромна територія - це обмежена регламентованими розмірами місцевість навколо зареєстрованого встановленим порядком аеродрому (вертодрому) або постійного злітно-посадкового майданчика над якою здійснюється маневрування повітряних суден та для якої встановлені спеціальні вимоги до розташування різних об’єктів, а їх висотне положення контролюється, враховуючи умови безпеки маневрування, зльоту та заходу на посадку повітряних суден.

2. Порядок встановлення приаеродромних територій, їх розміри і режим використання, контроль і облік об’єктів та перешкод визначаються авіаційними правилами України.

3. На приаеродромній території запроваджується особливий порядок одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та на діяльність, яка може впливати на безпеку польотів та створювати перешкоди для роботи наземних засобів радіотехнічного забезпечення польотів.

4. Надання дозволу на будівництво (реконструкцію), визначення умов забудови та використання землі і споруд на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування тільки після погодження з Державіаслужбою. Порядок та умови погодження визначаються авіаційними правилами України.

5. Інформація про розміри приаеродромної території доводиться експлуатантом аеродрому або постійного злітно-посадкового майданчика чи уповноваженою на те особою до відповідних органів місцевого самоврядування, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію.

6. Експлуатант аеродрому та провайдер аеронавігаційного обслуговування мають право встановлювати наземні засоби зв’язку, навігації та спостереження та світлотехнічні засоби, прокладати інженерні мережі, користуватися правом доступу до такого обладнання, зрізати дерева та гілки дерев, що знаходяться поблизу розташування повітряних ліній електрозв’язку та електропостачання або антено-мачтових пристроїв наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження, світлотехнічних засобів, які заважають їхньому встановленню або роботі.

7. В смугах повітряних підходів до аеродромів може бути обмежено спорудження об’єктів, в яких можуть одночасно знаходитись значна кількість людей, а також об’єктів, в яких здійснюється зберігання значної кількості паливно-мастильних матеріалів, вибухових та інших небезпечних речовин, обмежується розташування високовольтних повітряних ліній. Обмеження щодо розміщення таких об’єктів в смугах повітряних підходів визначаються авіаційними правилами України.

8. Органи виконавчої влади, юридичні та фізичні особи, незалежно від форм власності, які допустили порушення порядку отримання або видачі дозволу на будівництво, реконструкцію та іншу діяльність, умов дозволу, зобов’язані згідно з рішенням Державіаслужби припинити будівництво до вирішення питання можливості та умови подальшого будівництва відповідно до законодавства України.

9. Будь яка шкода, завдана власнику аеродрому, постійного злітно-посадковому майданчику чи аеропорту та споживачу їх послуг, у тому числі експлуатанту повітряного судна, внаслідок порушень, які пов’язані з фактом будівництва, реконструкції чи іншої діяльності на приаеродромній території, підлягає відшкодуванню відповідно до законодавства України.

Стаття 71. Маркування аеродромів, злітно-посадкових майданчиків

1. Аеродроми, злітно-посадкові майданчики і їх елементи повинні мати маркувальні знаки у відповідності до вимог авіаційних правил України.

2. Розміщення у районі аеродрому, злітно-посадкового майданчика будь-яких знаків, пристроїв і позначень, подібних до маркувальних знаків, що використовуються для розпізнання аеродрому, злітно-посадкового майданчика та їх елементів, забороняється.

Стаття 72. Маркування об’єктів і перешкод

1. Усі об’єкти і перешкоди, які розташовані на приаеродромній території і перетинають поверхні обмеження перешкод, повинні бути обладнані денними і нічними маркувальними знаками та пристроями згідно з вимогами авіаційних правил України.

2. Маркування об’єктів і перешкод денними та нічними маркувальними знаками та пристроями здійснюється власниками цих об’єктів за свій рахунок.

Стаття 73. Інструкція з забезпечення польотів (використання повітряного простору) в районі аеродрому

1. Виконання польотів на аеродромі та використання повітряного простору в районі аеродрому може здійснюватися тільки за наявності та у відповідності до затвердженої в установленому порядку інструкції із забезпечення польотів (використання повітряного простору) в районі даного аеродрому.

2. Порядок складання та погодження інструкції із забезпечення польотів (використання повітряного простору) в районі аеродрому цивільної авіації визначається авіаційними правилами України.

3. Інструкція з забезпечення польотів (використання повітряного простору) в районі аеродрому розробляється експлуатантом аеродрому та визначає порядок виконання польотів на аеродромі та використання повітряного простору в районі аеродрому, порядок забезпечення польотів, містить дані щодо експлуатаційно-технічних характеристик аеродрому.

Стаття 74. Сертифікація аеродрому

1. Аеродроми цивільної авіації, авіаційна наземна техніка та аеродромне обладнання підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до авіаційних правил України.

Стаття 75. Експлуатант аеродрому

1. Експлуатантом аеродрому є юридична або фізична особа, утримувач сертифіката аеродрому, яка забезпечує експлуатацію аеродрому.

2. Керівник експлуатанта аеродрому призначається власником аеродрому, за погодженням з Державіаслужбою.

3. Керівник експлуатанта аеродрому безпосередньо несе відповідальність за забезпечення безпеки польотів, організацію обслуговування повітряного руху та підтримання встановленого порядку виконання та забезпечення польотів на аеродромі та здійснює координацію діяльності на аеродромі різних підприємств та організацій.

4. Експлуатант аеродрому зобов’язаний здійснювати експлуатацію аеродрому відповідно до вимог, встановленими авіаційними правилами України.

5. З метою забезпечення суспільної безпеки керівник експлуатанта аеродрому є повністю незалежним в прийнятті рішень щодо забезпечення безпеки авіації на аеродромі.

6. На аеродромах спільного використання керівник експлуатанта аеродрому призначається власником аеродрому за погодженням Державіаслужби або відповідним командувачем виду збройних сил України, в залежності від того, в підпорядкуванні кого знаходяться підприємство або військова частина, що є експлуатантом аеродрому та погоджується з відповідним органом виконавчої влади України до сфери управління якого належить організація, яка користується аеродромом.

7. Вимоги до керівника експлуатанта аеродрому, його повноваження, права та обов’язки встановлюються авіаційними правилами України.

8. Експлуатант аеродрому не має права вводити заходи дискримінаційного впливу та обмеження на здійснення прав користувачів аеропорту, крім випадків, коли такі обмеження стосуються забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки.

Стаття 76. Суб’єкти аеропортової діяльності

1. Суб’єкти аеропортової діяльності - юридичні і фізичні особи, що здійснюють аеропортову діяльність і які мають відповідний сертифікат.

2. Суб’єкти аеропортової діяльності не мають право вводити заходи дискримінаційного економічного впливу і обмежень на здійснення прав користувачів аеропорту, крім випадків, коли такі обмеження стосуються захисту прав і законних інтересів інших осіб в області забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки.

3. Суб’єкти аеропортової діяльності здійснює діяльність в аеропорту на підставі договору, укладеного з експлуатантом аеропорту або з іншим суб’єктом аеропортової діяльності, на території якого він здійснює свою діяльність, з розподілом між ними зон відповідальності, визначення порядку взаємодії, розподілу витрат та доходів, прав та обов’язків.

4. Діяльність суб’єктів аеропортової діяльності, їх права, обов'язки і відповідальність встановлюються авіаційними правилами України.

Стаття 77. Наземне обслуговування повітряних суден на аеродромах і в аеропортах

1. Наземне обслуговування означає послуги, що надаються користувачам аеропорту на території аеропорту з наземного обслуговування повітряних суден, екіпажу, пасажирів, вантажу, багажу, пошти, а також матеріально-технічного обслуговування та/або забезпечення повітряних суден.

2. Користувач аеропорту – будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює авіаційні перевезення пасажирів, пошти, вантажу, або виконує інші види польотів.

3. На території аеропорту можуть діяти підприємства та організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є наземне обслуговування повітряних суден, пасажирів, багажу, вантажів, представницькі послуги, послуги з контролю і адміністрування, надання інших визначених послуг, які здійснюють свою діяльність на підставі відповідного сертифікату виданого Державіаслужбою та встановленому авіаційними правилами України.

4. Класифікація послуг за їх видам, умови надання доступу до аеропортових об’єктів та інфраструктури аеропорту, порядок взаємодії суб’єктів аеропортової діяльності та умови доступу та обмеження до виконання такої діяльності встановлюється авіаційними правилами України.

Стаття 78. Обмеження монополістичної діяльності в аеропортах. Вільна конкуренція та рівноправність

1. Експлуатант аеродрому зобов’язаний надати користувачам рівні умови користування аеропортом та аеродромом, якщо інше не передбачено чинним законодавством і авіаційними правилами України.

2. Організація наземного обслуговування ґрунтується на принципах рівноправності суб’єктів господарювання, які забезпечують таке обслуговування, та користувачів аеропорту, що споживають відповідні послуги, та мають право вільно обирати постачальника послуг з числа сертифікованих суб’єктів господарювання в цій сфері.

3. Експлуатант аеродрому, митні органи, прикордонні органи зобов’язані надавати можливість суб’єктам господарювання, якщо вони мають відповідний сертифікат і здійснюють наземне обслуговування інших користувачів, а також користувачам, які здійснюють обслуговування власних рейсів, агентам з наземного обслуговування, виконувати свою виробничу діяльність, вільно користуватись обладнанням і територією аеродрому, а також його централізованою інфраструктурою, на недискримінаційних умовах та у спосіб, який не порушує засад чесної конкуренції.

Стаття 79. Забезпечення доступу і обмеження прав користування аеропортами та аеродромами

1. З метою надання консультацій і належного представництва інтересів сторін щодо умов використання аеродромів та аеропортів, встановлення аеропортових зборів та діяльності організацій з наземного обслуговування, в аеропортах створюються аеропортові комітети, до складу яких входять представники аеропорту, органів обслуговування повітряного руху, користувачів аеропортів або їх представницьких організацій, а також представники суб’єктів аеропортової діяльності.

2. Користування аеропортами та аеродромами обмежується:

1) при загрозі безпеки польотів, пов’язаної із функціонуванням аеродрому, у разі закриття аеродромів і аеропортів для прийому і відправлення повітряних суден у зв'язку з технічними чи метеорологічними умовам;
2) у частині обмеження доступу в контрольовані зони аеропортів відповідно до вимог забезпечення авіаційної безпеки у порядку, встановленому авіаційними правилами України;
3) у випадках дії нездоланної сили.

4. Експлуатант аеродрому, який відкритий для прийому і відправлення повітряних суден, зобов’язаний надавати дозвіл:

1) на вимушену посадку будь-якому повітряному судну, яке зазнає аварії;
2) будь-якому повітряному судну, яке здійснює політ з метою захисту життя та здоров’я людей або з метою ліквідації наслідків стихійних лих;
3) будь-якому повітряному судну, яке здійснює політ, прямо пов'язаний із забезпеченням громадської безпеки чи інтересами національної оборони;
4) на посадку при використанні аеродрому як запасного.

Стаття 80. Плата за аеропортові та аеродромне обслуговування

1. При наданні аеропортового обслуговування в аеропортах та на аеродромах по забезпеченню зльоту-посадки повітряних суден, обслуговуванню пасажирів в аеровокзалі, забезпеченню авіаційної безпеки, забезпеченню наднормативної стоянки, обслуговуванню вантажів та при забезпеченні іншими послугами, пов’язаними з діяльністю аеропорту, в аеропортах та на аеродромах стягується плата з метою відшкодування витрат, понесених аеропортом чи аеродромом при наданні вказаних послуг, та з метою створення економічних передумов для ефективної роботи аеропорту чи аеродрому.

2. За рішенням Кабінету Міністрів, у разі виконання повітряними суднами польотів, що пов’язані із ліквідацією наслідків стихійних лих і пов’язаними з цим рятуванням життя і здоров’я людей, здійсненням пошуково-рятувальних робіт повітряне судно звільняється від сплати зборів за зліт-посадку повітряних суден, за обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, забезпечення наднормативної стоянки, з наступним відшкодуванням коштів за виконані роботи.

3. Плата за аеропортові послуги по забезпеченню зльоту-посадки повітряних суден, обслуговуванню пасажирів в аеровокзалі, забезпеченню авіаційної безпеки, забезпеченню наднормативної стоянки (аеропортові збори) та інші послуги, які надаються аеропортом (аеродромом) користувачам, визначаються на підставі розрахунків, проведених експлуатантом аеродрому. Порядок розрахунку плати за аеропортові та інші послуги в аеропортах (аеродромах), порядок оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства України та рекомендацій ІКАО.

4. Експлуатант аеродрому має право затримати повітряне судно з метою забезпечення оплати аеропортових зборів, заборгованих користувачем аеропорту, або за збитки, спричинені ним аеропорту (аеродрому).

5. Тимчасове затримання припиняється у разі внесення відповідної застави або на підставі судового рішення.

6. Експлуатант аеродрому несе відповідальність за будь-які збитки, спричинені необґрунтованим затриманням повітряного судна.

Стаття 81. Професійна підготовка персоналу

1. Експлуатант аеродрому, суб’єкти аеропортової діяльності зобов'язані власними силами, або з залученням спеціальних навчальних закладів, підтримувати необхідний рівень професійної підготовки усіх категорій працівників.

Стаття 82. Координатор аеропорту. Координаційний комітет.

1. Якщо пропускна здатність аеропорту задовольняє попит авіакомпаній та при цьому аеропорт здатен забезпечити необхідний рівень обслуговування рейсів таких авіакомпаній, то аеропорт визначається некоординованим.

2. У разі, якщо попит авіакомпаній на виконання польотів до/з аеропорту, або на обслуговування рейсів в такому аеропорту перевищує його пропускну здатність та/або виробничі можливості аеропорту, то Державіаслужба визначає цей аеропорт координованим та призначає координатора аеропорту (групи аеропортів).

3. У координованому аеропорту впроваджуються процедури розподілу та погодження часових інтервалів на приліт, виліт, обслуговування рейсів авіакомпаній – слот-регулювання.

4. Координатор аеропорту створюється як незалежна організація, що фінансується за рахунок зборів за координацію, які справляються з аеропорту та з авіакомпаній-користувачів цього аеропорту. Всі витрати на роботу з координації в аеропорту покриваються з бюджету координатора.

5. З метою належного представництва інтересів сторін та вирішення питань, пов’язаних з діяльністю слот-координатора створюється координаційний комітет, до складу якого входять представники аеропорту, організацій, що діють в аеропорту, користувачів аеропорту, представників Державіаслужби. Координаційний комітет може бути призначений для більше ніж одного аеропорту.

6. Порядок і процедура визначення аеропорту щодо координованості, вибору, призначення координатора, його діяльності, його фінансування, процесу розподілу і виділення координатором слотів для авіакомпаній, нагляду за діяльністю координатора, дій у разі скасування координації в аеропорту, створення і роботи координаційного комітету встановлюється авіаційними правилами України.

Стаття 83. Метеозабезпечення

Експлуатант аеродрому зобов'язаний забезпечувати експлуатантів повітряних суден метеорологічною інформацією власними силами або на договірних умовах відповідно до авіаційних правил України.

Розділ X
ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 84. Захист від шкідливого впливу польотів цивільних повітряних суден

1. Власники аеродромів, експлуатанти, командири і члени екіпажів повітряних суден зобов’язані під час експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі вживати заходів для запобігання шуму або зведення його до мінімального рівня.

2. Скидання з повітряних суден шкідливих для здоров’я людей та навколишнього природного середовища речовин, відходів і матеріалів забороняється, крім випадків аварійної ситуації та виконання авіаційних робіт, а винні у таких діях особи несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Стаття 85. Охорона навколишнього природного середовища

1. При виконанні робіт, пов’язаних з експлуатацією аеродрому експлуатант аеродрому зобов’язаний виконувати норми і правила щодо охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 86. Захист населення від шкідливого впливу авіаційного шуму та іонізуючих випромінювань

1. Рівень шкідливого впливу авіаційного шуму та іонізуючих випромінювань на розташовані поблизу аеродромів населені пункти не повинен перевищувати рівень, який встановлений єдиними санітарно - гігієнічними нормами України.

2. Суб’єкти авіаційної діяльності зобов'язані відшкодовувати у встановленому порядку громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю та майну внаслідок порушення санітарного законодавства.

3. Якщо рівні авіаційного шуму перевищують рівні, встановлені санітарними нормами, Державіаслужба має право обмежити або заборонити польоти цивільних повітряних суден з метою обмеження шуму.

4. Обмеження та заборони встановлюються з урахуванням заходів, спрямованих на зменшення рівня шуму в аеропорті та поблизу нього, включаючи:

1) зменшення рівня шуму від повітряних суден;
2) просторове зонування території навколо аеропорту з умов авіаційного шуму та інших несприятливих екологічних факторів, відповідне її планування і забудова;
3) запровадження експлуатаційних заходів під час зльоту і посадки повітряних суден, відповідна організація повітряного руху з метою зменшення впливу авіаційного шуму та інших несприятливих екологічних факторів в аеропорту і біля нього;
4) запровадження обмежень та заборон на польоти цивільних повітряних суден в даному аеропорту.

Стаття 87. Пожежна безпека

Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною авіаційної діяльності щодо охорони життя людей, майна та довкілля.

Для забезпечення пожежної безпеки та участі в аварійно-рятувальних роботах в аеропортах (на аеродромах) створюються протипожежні служби, які провадять свою діяльність в установленому порядку згідно із законодавством України.

Розділ ХІ
ПОВІТРЯНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ

Стаття 88. Загальні умови

1. Положення цього Розділу застосовуються до повітряних перевезень, які здійснюються авіаційними перевізниками.

2. Положення цього розділу застосовуються до авіаційних перевезень в межах України, міжнародних авіаційних перевезень українськими та іноземними авіаперевізниками, а також до українських авіаперевізників, які здійснюють авіаперевезення поза межами України.

3. Умови, порядок і правила перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти, а також форми документів на перевезення та правила їх застосування визначаються авіаційними правилами України.

4. Авіаційний перевізник (авіаперевізник) – юридична або фізична особа, уповноважена здійснювати повітряні перевезення на підставі операційної ліцензії – у випадку українського авіаперевізника, або на підставі відповідного документу компетентного органу іншої країни який відповідає положенням міжнародних договорів, що є обов’язковими для України – у випадку іноземного авіаперевізника.

5. Повітряне перевезення – перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, яке здійснюється повітряним судном.

6. Політ з комерційною метою – повітряне перевезення, яке здійснюється за плату або по найму;

7. Посадка з комерційною метою - посадка, яка здійснюється з метою прийняття на борт або висадки пасажирів, завантаження або розвантаження багажу, вантажу або пошти, перевезення яких здійснюється за плату.

8. Регулярне повітряне перевезення – повітряне перевезення, коли всі призначені авіаційним перевізником для перевезення пасажирів, багажу і пошти місця доступні для загального платного користування, а перевезення здійснюються між одними і тими самими пунктами відповідно до опублікованого розкладу чи у встановлені проміжки часу, або з частотою, яка свідчить про регулярність польотів;

9. Чартерне повітряне перевезення – нерегулярне повітряне перевезення, що здійснюється на підставі договору чартеру (фрахтування), за яким авіаперевізник надає фрахтівнику або фрахтівникам за плату визначену кількість місць або всю місткість повітряного судна на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, вказаних фрахтівником;

10. Право на експлуатацію повітряної лінії – право авіаперевізника, що має операційну ліцензію на перевезення пасажирів, багажу, вантажу на повітряному сполученні, що з’єднує два аеропорти. Вказане право оформлюється у вигляді операційного дозволу.

11. Ефективний контроль – це відносини, оформлені правами, контрактами або іншими засобами, які, взяті разом або окремо і з урахуванням положень законодавства, створюють можливість прямо чи опосередковано чинити вирішальний вплив на авіапідприємство, в тому числі, за допомогою:

• права використовувати все або частку активів підприємства;
• прав або контрактів, які чинять вирішальний вплив на рішення органів підприємства, або іншим чином впливають на здійснення виробничої діяльності підприємства;

12. Пасажир - особа (за винятком членів екіпажу та додаткових спеціалістів на борту повітряного судна), що перевозиться повітряним судном згідно з договором перевезення.

Глава 6. Ліцензування авіаційних перевізників

Стаття 89. Загальні умови ліцензування

1. Операційна ліцензія – документ, який надає авіаційному перевізнику повноваження виконувати перевезення у повітрі пасажирів, пошти та/ або вантажів, як зазначено в операційній ліцензії, за винагороду та/ або по найму.

2. Авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів, багажу та/або вантажу за плату та/або по найму повинен мати операційну ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів, багажу та/або вантажів повітряним транспортом.

3. В операційній ліцензії зазначаються регіони польотів або повітряні лінії та особливі умови експлуатації таких регіонів польотів або повітряних ліній.

4. Операційна ліцензія не означає сама по собі права доступу авіаперевізника до конкретних маршрутів або ринків.

5. Перевезення пасажирів, багажу, вантажу за плату та/або по найму без наявності операційної ліцензії забороняються за виключенням авіаперевізників, які надають послуги з авіаперевезень, при цьому експлуатуючи виключно повітряні судна злітна маса яких не перевищує 495 кілограмів, або які не оснащені двигунами.

Стаття 90. Порядок ліцензування авіаційних перевізників

1. Операційні ліцензії видаються Державіаслужбою суб’єктам авіаційної діяльності, які зареєстровані в Україні у встановленому порядку. Такий суб’єкт авіаційної діяльності повинен мати діючий сертифікат експлуатанта, або інший документ, що підтверджує спроможність суб’єкта авіаційної діяльності займатись авіаційною діяльністю, відповідно до вимог авіаційних правил України.

2. Суб’єкт авіаційної діяльності, що отримує ліцензую повинен знаходитись у власності України, або громадян України, або по більшості співвласників. Ефективний контроль над суб’єктом господарювання повинен весь час здійснюватись Україною або громадянами України.

3. Суб’єкт господарювання не може отримати операційну ліцензію, якщо:

1) основне місце його господарської діяльності не знаходиться в Україні та/ або суб’єкт господарювання на зареєстрований в Україні;
2) основною діяльністю такого суб’єкта не є авіаційний транспорт окремо або у поєднанні з будь-якою іншою комерційною операцією з повітряними суднами, а також ремонтом та технічнім обслуговуванням повітряних суден.

4. Суб’єкт господарювання, який отримує операційну ліцензію в перший раз, повинен відповідати умовам, що:

1) він в будь-який момент здатен виконати свої фактичні і потенційні зобов’язання, встановлені на основі розрахунків, протягом 24 місяців після початку операцій;
2) він здатен покрити свої постійні та змінні витрати на виробничу діяльність відповідно до його бізнес-плану, встановлені на основі розрахунків, протягом трьох місяців після початку діяльності, без урахування прибутку від своєї діяльності.

5. З цією метою, кожен заявник повинен до заяви надати бізнес – план на два перші роки виробничої діяльності. Бізнес-план повинен відображати фінансові зв’язки заявника з усіма іншими комерційними видами діяльності, в яких заявник приймає участь або безпосередньо, або через пов’язані з ним підприємства.

6. Державіаслужба може зобов’язати заявника подати у встановлений строк додаткові дані та документи щодо підтвердження здатності заявника виконувати умови здійснення господарської діяльності, передбачені операційною ліцензією, вимоги з безпеки польотів, вимоги, що передбачені відповідними нормативно-правовими актами.

7. Операційна ліцензія видається на 5 років і зберігає свою чинність доки авіаперевізник виконує вимоги цього Кодексу та авіаційних правил України. Державіаслужба може здійснити перегляд операційної ліцензії через рік після її видачі, або у випадку, передбаченому пунктом 8 цієї статті.

8. Видача та підтвердження в будь–який час операційної ліцензії залежить від наявності у авіаперевізника діючого сертифіката експлуатанта на ті сфери діяльності, що охоплюються операційною ліцензією та від відповідності авіаперевізника вимогам, встановленими цим Кодексом та авіаційними правилами України.

9. Кожен авіаційний перевізник, який має операційну ліцензію, повинен повідомити Державіаслужбу:

1) про свої плани по виконанню нових польотів за розкладом або поза ним, за повітряними маршрутами, які не обслуговувались раніше, зміні типу та кількості літаків, що використовуються, або зміну масштабів своєї діяльності - за два місяця до початку таких змін або діяльності.
2) про всі реорганізації та придбання, що плануються – за два місяці до початку їх реалізації.
3) про будь-які зміни у володінні будь-якого акціонера, який має 10 відсотків чи більше всіх акцій авіаційного перевізника, або його основної чи холдингової компанії – не пізніше 14 днів з моменту таких змін.

10. З цією метою авіаційний перевізник надає до Державіаслужби у вказані в пункті 9 терміни бізнес-план на 12 місяців майбутньої діяльності авіаперевізника, в якому зазначаються всі зміни і обставини поточної та плануємої діяльності авіаперевізника.

Якщо Державіаслужба встановлює, що такі зміни мають суттєвий вплив на фінансовий стан повітряного перевізника, Державіаслужба має право вимагати надання переглянутого бізнес-плану з включенням зазначених змін на період не менше 12 місяців після дати здійснення, а також відповідну інформацію, для того, щоб оцінити, чи зможе авіаперевізник виконати свої існуючі та потенційні зобов’язання протягом цього періоду.

11. Державіаслужба має право в будь-який час оцінити фінансову діяльність авіаперевізника, переглянути, призупинити або анулювати операційну ліцензію, якщо авіаперевізник не може задовольнити свої фактичні та потенціальні зобов’язання протягом 12 місяців, в тому числі при виникненні обставин, які дають підстави припустити наявність фінансових проблем у авіаперевізника, що має операційну ліцензію.

На вимогу Державіаслужби авіаперевізник повинен в будь-який момент надати відповідну інформацію та необхідні дані стосовно збереження своєї фінансової спроможності.

Авіаперевізник, який має операційну повинен бути спроможний в будь-який час продемонструвати, що він здатен виконати вимоги пункту 2 цієї статті.

Державіаслужба має право переглянути операційну ліцензію авіаперевізника у випадку злиття, передачі майнових прав, зміни умов ефективного контролю авіаперевізника.

Державіаслужба може видати тимчасову ліцензію за умови фінансової реорганізації авіаційного перевізника, якщо при цьому не виникає загрози безпеці польотів.

12. Вимоги пунктів 4,5,9,10 цієї статті не застосовуються до авіаперевізників, які експлуатують повітряні судна із злітною вагою менше 5700 кілограмів та/ або ті, що мають менше 12 місць. Такі авіаперевізники повинні в будь-який час спроможні довести, що їх капітал нетто складає мінімум 80 000 Євро, або надати на запит Державіаслужби, інформацію, відповідну до пункту 4 цієї статті.

Однак Державіаслужба має право застосувати вимоги вказаних вище пунктів до авіаперевізників, якщо вони виконують польоти за розкладом або якщо їх фінансовий обіг перевищує 3 млн. Євро на рік.

13. Авіаперевізник повинен не пізніше ніж після 1 місяця по закінченню кожного фінансового року своєї діяльності, надавати Державіаслужбі аудиторський звіт за такий фінансовий рік діяльності авіаперевізника.

14. Суб’єкти господарювання, що отримують операційну ліцензію та авіаперевізники, які мають операційну ліцензію повинні мати у своєму розпорядженні один чи більше відповідних повітряних суден у власності або у формі simple/dry лізінгу.

15. Повітряні судна, що належать та використовуються українськими авіаперевізниками, повинні бути зареєстровані в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або відповідному реєстрі іншої країни, в разі якщо між Україною та цією країною укладені відповідні домовленості.

16.Авіаперевізник, який використовує літак іншого авіаперевізника, або передає його іншому авіаперевізнику, повинен отримати попереднє погодження з боку Державіаслужби. Умови такого погодження повинні бути частиною договору лізінгу між сторонами. Порядок та правила вик